Дать характеристику народным волнениям (Медный бунт, восстание Степана Разина) по плану
1. Причины
2. Ход восстания, характер действий бунтовщиков
3. Итоги выступления

Несомненно, что главным негативным последствием монголь­ского нашествия на территорию Казахстана и Средней Азии был полный экономический упадок. Можно констатировать тот факт, что экономика Казахстана и Средней Азии впоследствии не смогла дос­тигнуть того уровня, на каком она находилась в конце ХП - нача­ле ХШ вв.

Еще одним из экономических последствий, характерных для монгольского завоевания, явилось массовое уничтожение мирно­го населения и возрождение на всей подвластной им территории рабовладельческого уклада, что сопровождалось превращением в рабов сотен тысяч людей. Монголы оккупированны­ми землями правили через своих наместников, занимаясь лишь сбо­ром налогов и грабежом местного населения. Крестьяне и ре­месленники, кроме выплаты ежегодного налога с обработанной земли - хараджа, должны были еще нести множество повинностей: снабжение одеждой и продовольст­вием расквартированных по городам и селениям военных отрядов. Невыпол­нение установленных заданий в срок жестоко каралось монгольски­ми захватчиками. К гнету монгол прибавились злоупотребления местных правителей, которые самовольно увеличивали в несколько раз установленные налоги и подати, делали положение народа со­вершенно невыносимым.

К этому следует добавить, что такой крупный регион, как Казахстан и Средняя Азия, не смог оправиться от тяжелых послед­ствий монгольского нашествия еще и потому, что здесь не было единой политической власти. Территория Мавераннахра неоднократ­но являлась свидетелем междоусобных войн потомков Джучи и Угедея. Обе группировки, которых усиленно поддерживали местные феодалы, продолжали борьбу за ханский престол вплоть до второй половины ХIV века, т.е. до захвата власти Тимуром. Все эти вой­ны сопровождались уничтожением мирного населения, их грабежом, разорением городов и сел.

Одним из главных последствий монгольского на­шествия в Казахстане и Средней Азии была большая масса кочев­ников, пришедшая вместе с монгольскими феодалами. Это вызыва­ло сокращение площади земледелия и усиление кочевого скотовод­ства. Бывали случаи, когда в интересах кочевой знати под паст­бища отводились окультуренные земли, ранее использовавшиеся под поля, огороды и сады. Именно поэтому в некоторых районах Восточного Туркестана (например, в Лобе и Карашааре), а также в Илийской долине зем­ледельческая культура совсем исчезла. В китайских источниках, относящимся к XV в. говорилось, что в Илийской долине уже не было "ни городов, ни дворцов и все жители вели исключительно кочевой образ жизни". К началу ХIV в. земледелие в Семиречье полностью уступило место кочево­му скотоводству.

У країнах Західної Європи найдавніші міста виникли за часів Стародавнього Риму. Міста виникали скрізь, куди доходила влада Риму, там, де довгий час стояли його легіони. Пізніше міста стали виникати біля стін великих замків, монастирів, які давали населенню захист від небезпеки, а також на перехресті торгових шляхів, над великими річками, біля копалень, на узбережжі морів тощо.Утворення середньовічного міста визначалося суспільним прогресом, насамперед прогресом аграрного виробництва та ремісництва. Особливе значення мав розвиток товарного виробництва, що диктувало необхідність розвитку торгівлі, створення ринкових зон - базарів, ярмарків, складів, ремісничих майстерень тощо.Становлення міст середньовічної Європи розпочалося в XI ст. і йшло двома шляхами - відродженням старих, насамперед античних та будівництвом нових. До перших відносились такі міста як Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон. Нові міста, як правило на старих поселеннях, найраніше сформувалися в Італії - Венеція, Піза, Флоренція, Неаполь, Брі, Амальфа, на півдні Франції (X ст.) - Марсель, Арль, Монпельє, Тулуза та ін. та в Німеччині - Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург.Виникнення їх саме у цих регіонах диктувалося впливом античної міської традиції та розвитком торговельних зв'язків із більш розвинутими на той час Візантією та країнами Сходу. З кінця XI ст. зростанню і процвітанню західноєвропейських міст сприяли хрестові походи. Особливо успішно розвивалися середземноморські міста - центри левантійської (східної) торгівлі.Місто від інших поселень відрізнялося присутністю торгу (ринок). Торги відбувалися на ринковій площі міста, як правило, щотижня, а великі торги - кілька разів на рік. Дня ведення торгових справ у центрі міста будувався адміністративний осередок - ратуша. Від ринкової площі розходилися головні дороги, між якими будувалися житлові будинки, постоялі двори, ремісничі майстерні. Тут жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, аптекарі). Значна частина міського населення була зайнята в сільськогосподарському виробництві.Середньовічні міста Західної Європи забудовувалися стихійно, вулиці були вузькими і кривими, мешканці не мали уявлення про каналізацію і водогін. Внаслідок жахливої антисанітарії та перенаселення нерідко спалахували епідемії.Власник землі, на якій стояло місто, був його сеньйором. У його руках були суд, гроші, він присвоював значну частину міських доходів. Сеньйор надавав міським жителям деякі права та виконував певні обов'язки: встановлював митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купецьких караванів, організовував захист міста та його жителів від нападу грабіжників. Прагнення сеньйора отримати з міста якомога більше прибутків привело до комунальних революцій. Розпочавшись із боротьби за зменшення поборів і торгові привілеї, вона переросла в боротьбу за міське самоврядування й правову організацію. Міські жителі добилися звільнення від кріпосницької залежності, а міста отримали повне або часткове самоврядування. Нерідко міські вольності й привілеї викуповувалися у феодалів за гроші.