Чому критерієм ізольованості популяції є ймовірність схрещування зі «св.
їми» або «чужими» особинами?
Схарактеризуйте чинники, завдяки яким відбудеться вирівнювання на
роджуваності та смертності в разі логістичного зростання популяції.
Чи може одна популяція мати різні типи популяційної динаміки на різних
етапах свого існування?
Чому чисельність популяції жертви залежить від чисельності популяції хи-
жака та навпаки?

Інфекці́йні захво́рювання / хворо́би — розлади здоров'я людей, тварин, рослин у вигляді хвороби, які спричинюють збудники — віруси, різноманітні бактерії, най ші, паразитичні гриби, гельмінти, продукти їхньої життєдіяльності (екзотоксини, ендотоксини), патогенні білки — пріони, здатні передаватися від заражених організмів здоровим і схильні до масового поширення. Тому в країнах розвиненої медицини предметом людської інфектології[1] є, передусім, так звані заразні, комунікативні хвороби (англ. Communicable diseases), тобто ті, які можуть бути передані здоровим особам. Але в широкому сенсі інфекційні захворювання — це усі розлади, які спричинюють збудники, зокрема, вогнищеві ураження органів (абсцеси, гнояки, гнійний апендицит, фурункули, бактеріальна пневмонія, тощо). Їх вивчають, діагностують і лікують у складі тих медичних спеціальностей, які опікуються тими чи іншими органами чи системами.

Виділяють поняття Інфекція або заражування хворобою (від англ. Infection — проникнення в організм хвороботворних мікробів; зараження[2]) — стан, коли в організм потрапляє чужорідний агент — патоген, який розмножується і може чинити хвороботворний ефект.[3] З позицій патологічної фізіології вирізняють інфекційний процес — комплекс взаємних пристосувальних реакцій у відповідь на інфекцію, на укорінення і розмноження патогену в макроорганізмі, спрямований на відновлення порушень гомеостазу та біологічної рівноваги з навколишнім середовищем. Включає взаємодію збудника, макроорганізму і навколишнього середовища. Цей стан може нічим клінічно не проявлятися через переважання компенсаторних процесів над патологічними реакціями. Тоді інфекційна хвороба — крайній ступінь виразності інфекційного процесу, коли все ж таки виникають порушення гомеостазу в результаті переважання патологічних реакцій над компенсаторними.

Объяснение:

В скелете собаки можно выделить такие отделы: Череп, позвоночник, пояс передних и задних конечностей. Череп собаки состоит из: Из лицевого и мозгового отдела. Различия с ящерицей: Череп отличается более крупной черепной коробкой, что связано с большими размерами головного мозга. Позвоночник собаки состоит из 5 отделов; 1.шейный -для млекопитающих характерно наличие шейных позвонков. И у длинной жирафы и у китов лишенных шеи, число шейных позвонков одинаково. 2.грудной отдел-грудные позвонки обычно их12-15 вместе с ребрами и грудиной образуют прочную грудную клетку.. Поясничный отдел. Массивные позвонки поясничного отдела подвижно сочленены между собой. В этом отделе туловище может сгибаться и разгибаться . Число поясничных позвонков различно у разных видов от2-9 позвонков у собаки И крестцовый отдел позвоночника 3-4 позвонка срастается с костями таза. Хвостовой отдел число позвонков хвостового отдела от3 до нескольких десятков. Далее пояс передних конечностей млекопитающих состоит из 2х лопаток с приросшими к ним вороньими костями и 2х ключиц , у собаки ключицы не развиты. Пояс задних конечностей-таз у млекопитающих и пресмыкающихся сходны однако детали их строения у разных видов различны и зависят от условий обитания животного . Итак из сказанного можно сделать выводы. 1 скелет собаки состоит из крепких и прочных костей. 2.череп включает мозговую и лицевую части, на челюстях имеются зубы. 3.позвоночник состоит из подвижного шейного отдела .из 7 позвонков ,грудного поясничного ,крестцового и хвостового отделов. 4.собака имеет грудную клетку –защиту и опору внутренних органов. 5.Кости конечности у собаки расположены под туловищем ,что содействует большой подвижности. 6.скелет собаки имеет более сложное строение по сравнению со скелетом ящерицы.