Заполните сравнительную таблицу по типам размножения​

Вирус энцефалита довольно устойчив к условиям внешней среды. В организм человека он может попасть даже через органы пищеварения, например, после употребления некипяченого молока. Это неудивительно, ведь клещевой энцефалит поражает также и домашних животных. Основные распространители возбудителя инфекции – иксодовые клещи, обитающие в лесах и проявляющих наивысшую активность в первые дни установления теплой погоды. Причем наиболее опасными считаются европейский лесной и таежный клещ. В центральную нервную систему вирус энцефалита попадает через кровь, поэтому передаваться воздушно-капельным путем не может.Последствия укуса иксодового клеща и развитие энцефалита зависят от состояния иммунитета человека и близости проникновения инфекции от головного мозга. Поэтому симптомы заболевания не всегда проявляются одинаково. В одних случаях начинается бурное развитие энцефалита буквально на следующий день после укуса: тошнота, рвота, бессонница, мышечные боли, резкое повышение температуры тела до 38 – 40°, периодическая потеря сознания. Иногда болезнь протекает в более легкой, так называемой, стертой форме, при которой ощущается головная боль, чувство разбитости, сильная утомляемость, общая слабость. Причем клиническая картина может проявиться даже через месяц после укуса энцефалитного клеща.Если исключить стертую форму развития заболевания, то клещевой энцефалит подразделяется на , полиомиелитическую, и наиболее часто встречающуюся менингеальную форму болезни. Именно эти тяжелые формы энцефалита нередко заканчиваются параличом мышц дыхательной мускулатуры и смертельным исходом.

На початку мезозойської ери вимерло багато деревовидних вищих спорових рослин, дуже поширених раніше, зникли амфібії-стегоцефали, не стало багатьох морських безхребетних — трилобітів, чотирипроменевих коралів, гоніатитів тощо. Натомість з'явилися голонасінні рослини: гінкгові, бенетити, саговникові, хвойні та ін.
На частку мезозою припадає близько 37% світових запасів вугілля. Основні скупчення мезозойського вугілля належать до відкладів юрської (16%) і крейдової (21%) систем. У північній півкулі, де зосереджені найбільші вугільні басейни цієї доби, вони розміщуються по обидва боки Тихого океану. У Північній Америцінайважливіші родовища знаходяться у Скелястих горах і на схилах Кордильєр. Великими запасами виділяється буро-вугільний басейн на північному заході США і в сусідніх районах Канади(Альберта). Вугленосні товщі крейди поширені також на Алясці і островах Арктичного архіпелагу. Головна область мезозойського вугленакопичення — обширна північно-східна частина Азії. Вугленосні площі знаходяться в Росії, Монголії і Китаї.
Наприкінці палеозойської ери завершуються великі горотворні рухи в земній корі, об'єднані під назвою герцинських. Вони зумовили різкі зміни фізико-географічних умов на Землі, і в зв'язку з цим, значні зміни в складі органічного світу.