Проблема епідемії ВІЛ/СНІДу продовжує залишатись актуальною і в Україні, й у світі. Як не прикро, але Україна займає одне з перших місць у Європі за темпами розповсюдження ВІЛ-інфекції. За неофіційними даними, сьогодні в Україні ВІЛ-інфікованими є понад 1 % населення країни.
СНІД (синдром набутого імунодефіциту) – важке інфекційне захворювання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який пошкоджує імунну систему людини, і таким чином знижує опірність організму проти будь-якого захворювання.
Сам по собі СНІД не є смертельною хворобою, але функціонування його вірусу в організмі впливає на імунну систему так, що навіть нежить може призвести до смерті людини. ВІЛ руйнує Т-лімфоцити – організм врачає захисні реакції, унаслідок чого активізується так звана умовно-патогенна флора організму і різко підвищується ймовірність смертельних запалювань, уражень нервової системи, розвитку онкологічних захворювань.
Міри профілактики.
1. Основна умова – Ваша поведінка.
2. Статеві контакти – найбільш розповсюджений шлях передачі вірусу. Тому надійний б запобігти зараження – уникати випадкових статевих контактів, використання презерватива.
3. Внутрішньовенне вживання наркотиків не тільки шкодить здоров’ю, але і значно підвищує можливість зараження вірусом, адже, як правило, використовуються загальні голки і шприци без їхньої стерилізації.
4. Використання стерилізованого інструментарію (шприци, системи для переливання крові) як у медичних установах, так і в побуті під час різних маніпуляцій (манікюру, педикюру, татуювання, гоління тощо). Пам’ятайте: вірус СНІДу не стійкий, гине при кип’ятінні миттєво, при +56 С° – протягом 10 хвилин. Можуть бути використані і спеціальні дезрозчини. Проте спирт не знищує ВІЛ!
5. Перевірка донорської крові обов’язкова. Сьогодні ВІЛом інфіковано 42 млн осіб. Щодня заражається ще понад 6 тисяч чоловік. Якщо не вживати термінових заходів, то до кінця десятиріччя число інфікованих досягне 110 мільйонів.
Чи можна вберегти себе від СНІДУ?
На сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів лікування, тому головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є попередження нових випадків інфікування. У зв’язку з цим, необхідно:
• приймати правильні щодо свого здоров’я рішення, намагатися протистояти таким чинникам ризику, як потреба експериментувати, самоутверджуватись під тиском із боку однолітків і наркодільців;
• уникати випадкових статевих контактів, бо чим більше сексуальних партнерів, тим вищим є ризик інфікування. Застосування презервативів значно знижує можливість інфікування партнера не тільки ВІЛ, але й збудниками венеричних захворювань, вірусних гепатитів. Сексуальні стосунки з особами, що вживають наркотики, здебільшого неконтрольовані й уже тому небезпечні. За даними статистики, 30–50 % осіб, що вживають наркотики ін’єкційним шляхом, інфіковані ВІЛ, тому вірогідність зараження надзвичайно висока;
• пам’ятати, що венеричні хвороби сприяють поширенню ВІЛ, а тому їх потрібно терміново лікувати;
• знати, що вагітні ВІЛ-інфіковані жінки можуть запобігти народженню хворої на ВІЛ дитини, якщо вони якнайраніше звернуться в жіночу консультацію для проведення профілактичного лікування. Профілактика – це активний процес створення умов для підвищення якості життя, формування особистих якостей людини, які сприяють її благополуччю.
Для визначення ВІЛ-статусу, рекомендовано один раз у рік визначати рівень антитіл до ВІЛ-інфекції в крові людини. Таке обстеження можна провести за направленням лікаря, зокрема лікарів ФО «Студентської поліклініки СНУ імені Лесі Українки», та при безпосередньому звернені в Центр СНІДу, що знаходиться за адресою м. Луцьк Волі, 3.
возбудимость, свойство внутриклеточных образований, клеток, тканей и органов реагировать изменением структур и функций на сдвиги различных факторов внешней и внутренней среды.
У растений раздражителями могут быть различные агенты, но особенно чувствительны они к таким жизненно важным факторам, как свет, температура, сила тяжести, влажность, аэрация, концентрация и состав солей, кислотность и щёлочность почвенного раствора. Реакции растения на раздражители определяют расположение его органов в воздушном и почвенном пространстве (см. Движения у растений, Тропизмы). Свойством Р. обладают все живые клетки растений, но наиболее чувствительны к указанным раздражителям верхушки побегов и кончики корней, с которых возбуждение передаётся в зоны роста этих органов и вызывает соответствующее изменение в направлении их роста. Стеблям, черешкам листьев и усикам вьющихся и лазящих растений, а также тычинкам и пестикам некоторых растений присуща очень высокая контактная чувствительность (см. Гаптотропизм). Цветки и листья многих растений чутко реагируют на изменения освещённости или температуры (см. Настии, «Сон» растений). Быстрыми реакциями на раздражения обладают особо чувствительные, в том числе и насекомоядные, растения (например, мимоза, мухоловка, росянка) и гифы хищных грибов. Под влиянием раздражителей могут меняться движения цитоплазмы, ядра, хромосом, хлоропластов, митохондрий и др. структур растительной клетки, а также движения не прикрепленных к субстрату низших растений, зооспор и спермиев.
Явления Р. у растений и животных имеют много общего, хотя их проявления у растений резко отличаются от привычных форм двигательной и нервной деятельности животных. В ответ на раздражение у растений также возникает состояние возбуждения, т. е. временное усиление жизнедеятельности его клеток, тканей и органов. Степень возбуждения, как правило, пропорциональна количеству раздражения (произведению силы раздражителя на время его действия). Возбуждённый участок ткани или органа приобретает по отношению к невозбуждённым участкам отрицательный заряд вследствие изменения ионной проницаемости клеточных мембран в месте раздражения. При слабых раздражениях возбуждение будет местным, при достаточно сильных — распространяющимся на соседние клетки в виде главным образом биотоков (см. Биоэлектрические потенциалы, Мембранная теория возбуждения) и с участием фитогормонов. Так, у многоклеточных водорослей (нителла и др.), у особо чувствительных растений (мимоза, мухоловка), а также в проводящих тканях обычных растений открыты потенциалы действия, сходные с потенциалами действия в тканях животных. Скорость распространения возбуждения у растений зависит от вида и состояния растения, типа ткани и свойств раздражителя. Наиболее медленно распространяется геотропическое и фототропическое возбуждение (около 1 см/ч), быстрее — возбуждение, связанное с передвижением органических веществ по флоэме (десятки см/ч), ещё быстрее — возбуждение, связанное с водным потоком по ксилеме (5—10 м/ч), и, наконец, самой большой скоростью распространения обладают токи действия (50—100 м/ч), распространяющиеся по клеткам-спутникам, окружающим ситовидные клетки проводящих пучков. Очень сильные раздражения угнетают жизнедеятельность растения. Чем выше физиологическая активность раздражителя, тем скорее достигается переход от стимулирующих к угнетающим дозам и концентрациям.
Каждая растительная клетка содержит всю генетическую программу роста и развития данного растения. Вместе с тем она в зависимости от своей функции и специализации обладает высокой избирательной чувствительностью к внешним и внутренним раздражениям. Наследственно обусловленные потребности и изменяющиеся условия внешней среды требуют на каждом этапе развития растения сложной и согласованной деятельности всех клеток, тканей и органов. Эта согласованность достигается у растений системой регуляции, включающей плазматические, гормональные, сосудистые и биоэлектрические связи и объединяющей миллиарды клеток растения в целостный организм.
О Р. у животных см. в статьях Возбудимость, Возбуждение.
Лит.: Талиев В. И., Единство жизни. (Растение как животное), М., [1925]; Дарвин Ч к движению у растений, Соч., т. 8, М. — Л., 1941; Гунар И. И., Проблема раздражимости растений и дальнейшее развитие физиологии растений, «Известия Тимирязевской сельскохозяйственной академии», 1953, в. 2; Бос Дж. Ч., Избранные произведения по раздражимости растений, [т.] 1—2, М., 1964; Леопольд А., Рост и развитие растений, пер. с англ., М., 1968; Коган А. Б., Электрофизиология, М., 1969, гл. 4; Гунар И. И., Паничкин Л. А., О передаче электрического возбуждения у растений, «Известия Тимирязевской сельскохозяйственной академии», 1970, в. 5; Нобел П., Физиология растительной клетки. (Физико-химический подход), пер. с англ., М., 1973.
