я так зрозуміла, що треба було розставити знаки ? якщо так, то ось..
одного дня, тихе болото ніби хтось збурив невідомо хто, але всі його мешканці, постійні й тимчасові, гомоніли, лементували, галасували, били себе в груди, доводили одне одному і всім разом хто на що здатен і кому на болоті найвища шана має бути. скре- ке- ке, скре- ке- ке, розпиналася жаба скрекотуха,- я найкраще співаю мене все болото слухає, я найвище стрибаю я найшвидше плаваю чекай но хитнула чубатою головою чапля що до того ніби дрімала, а чи простоїш ти на одній нозі цілий день і цілу ніч? - пхе, та це зовсім просто. жаба видряпалась на купину, виструнчилась на одній нозі та не постояла й хвилини плюх у воду, тільки кола пішли бу- гу- бу- гу, зареготав бугай,- теж мені артистка, ось коли я заспіваю, загуду, аж шибки в селі деренчать, деренчать- це коли я співаю, хіба ти так умієш? др- р- др- р, обурився деркач та,- це ж відомо кожен перед усім себе хвалить, тож знайте, я співаю краще кі- квік- кі- квік, без мене болото- не болото, випнув груди. кулик, тоненька очеретина, слухала ті розмови, слухала і все нижче схилялася до води,- а ти чого зачепив її вітер, який усюди буває, все бачить, все знає,- бо я нічого невмію робити-, прошепотіла очеретина. ет таке вигадаєш- лагідно доторкнувся до неї вітер- кожен, щось та вміє, тільки, може, нездогадується про те-, і він дмухнув на очеретину раз, удруге і о диво. тоненька очеретина несміливо, ледь чутно забриніла, пробуючи голос, а далі заспівала, заспівала.
