Өсімдіктің отногенез кезеңдері

У тваринництві України одержано вагомі досягнення з використанням методів репродуктивної біотехнології. Розробка та інтенсифікація розвитку вітчизняних методів сучасної і традиційної репродуктивної біотехнології в тваринництві дадуть змогу значно прискорити розмноження цінних і створення нових унікальних генотипів, забезпечать істотну інтенсифікацію селекційного процесу і підвищення генетичного потенціалу продуктивності сільськогосподарських тварин. Розробка біотехнологій клонування та отримання генетично реконструйованих у бажаному напрямі тварин дасть змогу піднести на якісно новий рівень селекцію сільськогосподарських тварин, зокрема, прискорити зміну поколінь, темпи генетичної консолідації популяцій, зберегти широкий спектр наявного генофонду тощо, а розробка і застосування системи ДНК-маркерів у тваринництві — розв'язання актуальних завдань з аналізу і паспортизації порід сільськогосподарських тварин.

Клонування — це метод розмноження статевороздільних істот (тварин та людей), за до якого у безстатевий б можна отримати новий організм, який буде генетично ідентичним до організму, який мається на меті клонувати. Слово «клонування» походить від грецького слова klоn , що означає «галузка», «брунька» і спочатку вживалося для окреслення вегетативної репродукції рослин. Клонування є відомим явищем у рослинному світі. Перші спроби клонування тварин з'явилися у 30-х роках 20 століття. Велику роль у цьому зіграв технічний прогрес у сфері молекулярної біології, генетики і штучного запліднення. Новий етап у клонуванні визначають експерименти шотландських учених, які завершилися народженням вівці Доллі (27 лютого 1997). Це досягнення відкриває шлях до клонування людини.

Існують два різні шляхи, за до яких можна досягнути клонування.

1. Перенесення ядра клітини суб'єкта, якого хочуть клонувати (дублювати). Ядро вводять у запліднену або незапліднену яйцеклітину після видалення або нейтралізації існуючого в ній ядра. Ядро клітини має повний генетичний код даного організму, що дозволяє «відтворити» генетично ідентичний організм. Така техніка передбачає два моменти: видалення ядра із яйцеклітини або одноклітинного ембріону (зиготи) і злиття клітини, з якої береться ядро, з указаною яйцеклітиною або одноклітинним ембріоном завдяки електричному шоку, що використовується для того, щоб привести в дію процес ділення нового отриманого індивіда, якого потім переносять у матку жінки.

2. Розщеплення ембріонів, тобто штучне проведення природного процесу формування ідентичних близнюків (або монозигот), який полягає у мікрохірургічному поділі ембріональних клітин на перших стадіях їхнього розвитку (до 14 днів після запліднення) на два або більше ідентичних ембріонів. Після цього розділені організми здатні незалежно розвиватися завдяки клітинній поліпотенції — властивості однієї клітини давати початок різним тканинам, що формують організм.

Важливе значення для селекції сільськогосподарських тварин має отримання їх клонів. Це є єдиним методом в селекції, що дозволяє тиражувати унікальних в генетичному плані тварин. Нині розроблені методи одержання ембріональних та соматичних клонів. Перший базується на властивості тотипотентності ембріональних клітин — їх здатності розвиватись у будь-якому напрямі, що дає змогу одержувати потомків із ізольованих бластомерів ембріону на 8-32-клітинній стадії. У світі методом ембріонального клонування одержано близько 2 тис. телят. Кількість клонів, одержаних з одного зародка, не перевищувало 5 ідентичних тварин

Объяснение:

 О родстве человекообразных обезьян (антропоидов) и человека свидетельствует сходство многих анатомических и физио­логических особенностей. Впервые это установил соратник Ч. Дар­вина — Т. Гексли. Проведя сравнительно-анатомические иссле­дования, он доказал, что анатомические различия между челове­ком и высшими обезьянами менее значительны, чем между выс­шими и низшими обезьянами.Уже во внешнем облике человека и человекообразных обезь­ян много общего: крупные размеры тела, длинные по отношению к туловищу конечности, длинная шея, широкие плечи, отсутствие седалищных мозолей, выступающий из плоскости лица нос, сход­ная форма ушной раковины. Тело антропоидов покрыто редкой шерстью без подшерстка, через которую просвечивает кожа. Очень похожа на человеческую их мимика.Во внутреннем строении следует отметить сходное число до­лей в легких, число сосочков в почке, наличие червеобразного отростка слепой кишки, почти одинаковый узор бугорков на коренных зубах, сходное строение гортани и др.Сроки полового созревания и продолжительность беремен­ности у человекообразных обезьян почти такие же, как у че­ловека.Исключительно близкое сходство отмечается по биохимичес­ким показателям: четыре группы крови, сходные реакции белко­вого обмена, заболевания. Неслучайно человекообразные обезья­ны — незаменимые экспериментальные животные для изучения многих болезней человека. Человек и антропоиды близки также по числу хромосом (46 хромосом у человека, 48—у шимпанзе, гориллы, орангутана), по их форме и размерам. Много общего в первичной структуре таких важнейших белков, как гемоглобин, миоглобин и др.Однако между человеком и антропоидами есть и существен­ные различия, в большей степени обусловленные при ностью человека к прямохождению. Позвоночник человека S-об-разно изогнут, стопа имеет свод, что смягчает сотрясение при ходьбе и беге (рис. 45). При вертикальном положении туловища таз человека принимает на себя давление внутренних органов. Вследствие этого строение его существенно отличается от таза антропоидов: он низки-й и широкий, прочно сочленен с крестцом. Имеются существенные отличия и в строении кисти. Большой палец руки человека хорошо развит, сильно противопоставляется остальным и очень подвижен. Благодаря такому строению кисти.