Для більшості живих організмів нижньою межею толерантності є температура довкілля 0°C, за якої вода починає замерзати. У ході еволюції живі організми набули різноманітних адаптацій до переживання температури нижче точки замерзання (морозостійкість). Основною небезпекою таких умов є кристалізація води, в результаті чого відбувається руйнування клітинної мембрани. З метою зниження критичної температури змерзання в цитоплазмі клітин накопичуються специфічні речовини – антифризи, якими можуть виступати вуглеводи (глюкоза, сахароза), багатоатомні спирти (гліцерин), білки (AFPs протеїни). У випадку замерзання такі речовини запобігають утворенню довгих кристалів води переводячи її у аморфний стан. Завдяки наявності таких пристосувань деякі живі організми не лише можуть переживати умови холоду, а й існувати в умовах низьких температур (стенотермні термофоби). Наприклад, одноклітинна водорость Chlamydomonas nivalis викликає червоне цвітіння снігу, розвиваючись за температури нижче 0°C. Ще більш відомим прикладом є так звані «крижані» антарктичні риби, які здатні існувати в умовах до -1,9°C.
Объяснение:
