Закономерности наследственности и изменчивости изучает наука - генетика. Благодаря наследственности сохраняется однородность, единого вида. Основоположником генетики является чешский ученый Мендель (1822-1884), опубликовавший в 1865 г. труд «Опыты над растительными гибридами».
Однако официальной датой возникновения генетики считается 1900 г., когда ученые разных стран Фриз, Корренс и Чермак независимо друг от друга открыли законы генетики, совершив это повторно.
Понимание проблем современной генетики невозможно без знания терминологии этой науки. Поэтому знакомство с новой наукой мы начнем с обзора основных терминов и понятий.
1. Процессы наследственности и изменчивости — идут параллельно, иногда противоположно друг другу, это два тесно взаимосвязанных процесса. Науку, изучающую наследственность и изменчивость организмов, называют генетикой. Этот термин ввел английский биолог У. Бэтсон в 1906 году.
2. В трудах ученых древних веков — Демокрита, Гиппократа, Платона, Аристотеля встречаются первичные понятия (сведения) о наследственности.
3. На взгляд Аристотеля изменчивость не связана с наследственностью. Она (наследственность) не собирается со всех участков тела (организма), а наоборот для ее сбора существуют определенные питательные вещества.
Затем была теория пангенеза Ч. Дарвина. По данной теории организмы животных и растений выделяют со всех клеток мелкие частицы — геммулы. Они попадают в половые органы т. о. идет передача наследственности и изменчивости. Геммы могут быть в "дремлющем состоянии” и могут выделиться через несколько поколений. В связи с чем в потомстве проявляются известные качества предков.
5. В 80 годах 19 века теорию "пангенезиса” А. Венсман отмечал, что наследственные признаки встречаются в половых клетках. Определенная роль в развитии генетики, как части биологической науки принадлежит важнейшим научным открытием второй половины 19 века.
6. В 1865 году увидела свет работа чешского ученого Г. Менделя "Опыты над гибридами растений”. Он выявил в результате опытов важнейшие закономерности наследственности.
7. Гендель является основоположником науки генетики. Однако она (работа) оставалась неизвестной для многих биологов, в том числе и для Дарвина в течении долгих 35 лет начиная с 1865 года.
8. Только в 1900 году закономерности наследственности Г. Менделя были оценены по достоинству.
9. Независимо друг от друга трое ученых разных стран: Голландия Г. де Фриз, немецкий ученый К. Корренс и австрийский генетик Э. Чермак-Зейзенегг проводя исследования с различными объектами, в результате подтвердили правильность законов Менделя.
10. В 1909 годы английский биолог У. Бетсон опубликовал научные доказательства о наследование у организмов растений и животных около 100 признаков, в соответствии с законами наследственности Менделя. Учение Менделя заняло прочное место.
11. 1909 году датский ученый В. Йоганнсен ввел такие важные понятия как ген (греч. "dencos”- рожденный), генотип, фенотип.
12. В 1901 г голландский ученый-ботаник X. де Фриз, создал мутационную теорию, которая подтвердила об изменениях наследственных свойств. Она (мут. теория) заняла особое место в развитии науки генетики.
13. Решающий момент в истории генетики связан с американским генетиком и эмбриологом Т. Морганом и его школой, создавших хромосомную теорию наследственности. Т. Морган и его ученики в результате экспериментов с плодовой мушкой дрозофилой открыли множество закономерностей наследования.
14. Большой вклад в развитие учения наследственной изменчивости внес русский ученый Н. И. Вавилов, он в 1920 году сформулировал закон гомологических рядов наследственной изменчивости. Этот закон доказывает о сходстве наследственных признаков у близко родственных растений и их видов.
15. Новшеством внедренным в науку явился метод радиоактивного облучения низших грибов — доказательства образования мутации, сделанные в 1927 году русскими учеными Г. А. Надсоном и Т. С. Филиповым.
16. Большое значение в развитии генетических теорий имели эксперименты и теоретические работы русских биологов А. С. Серебревского и Дубинина.
17. Особое место в развитии популяционной и эволюционной генетики принадлежит русскому генетику С. С. Четверикову.
18. История развития генетики делится на три периода. Два из них приходятся на 1865-1953 годы, который
Корисні мутації
Генетика з цього приводу говорить наступне. Мутація – це псування генів, а від генів в нашому організмі залежить все. І його розвиток, і робота всіх органів, і витривалість. Погані гени – погане здоров’я. Проте вчені – генетики вже давно відкрили, що деякі мутації можуть приносити живому організму несподівану користь. Наприклад, існує мутація, при якій у цвілевих грибів підвищується рівень вироблення антибіотиків, і, отже, вони краще протистоять патогенним бактеріям. Відомий у Швеції яскраво -зелений мутант ячменю набагато жизне нормальних рослин. У людей, що живуть в « малярійних » районах, мутація, яка призводить до зміни форми червоних клітин крові, знижує ймовірність захворювання. За корисні мутації вхопилися в двадцятому столітті дарвіністи, вважаючи, що вони є потужним аргументом на користь теорії природного відбору.
Так-то воно так, але мутація, яка б вона не була, це все-таки мутація, тобто порушення генотипу.
Радянський учений – » прислужник імперіалізму »
Даною проблемою генетики зайнявся геніальний радянський вчений Володимир Павлович Ефроімсон ( 1908-1989 ). Він вивчав зв’язки між різними вродженими патологіями людей і надзвичайно високим рівнем творчої, інтелектуальної активності, рідкісної працездатністю і цілеспрямованістю. Обробивши величезна кількість історичної, генеалогічної, медичної інформації, вчений дійшов до неминучого висновку: геніями народжуються. Саме гени, і ніщо інше, грали вирішальну роль у формуванні дуже багатьох великих людей минулого. Середа, історичний момент, виховання – все це лише знижувало або підвищувало ймовірність реалізації генія.
З кінця сорокових і аж до початку шістдесятих років генетика в СРСР вважалася наукою антирадянської, її називали » реакційними підступами вейсманістів – морганістів » і « служницею імперіалізму». Зрозуміло чому. Про яку рівність між людьми і народами може йти мова, якщо все визначається спадковістю ? Рівність виключно в правах радянських вождів ніяк не влаштовувало. Занадто мало. Бажано побільше : у потребах, в здібностях. Знову ж сільське господарство. Радянські пшениця і кукурудза просто зобов’язані були рости там, де їм наказувала партія. А тут генетики шмагають прикру нісенітницю про спадковість. «Що це ви все про листочки, квіточки і колючки розмовляєте, замість того щоб урожай піднімати “, – запитав якось Сталін Миколи Івановича Вавілова. Подальша трагічна доля вченого відома.
Володимиру Павловичу Ефроімсона в ті роки пощастило. Він залишився живий. Йому довелося пройти через два арешту, заслання в казахстанський табір, відсторонення від наукової роботи на багато років. Лише в середині шістдесятих років він зміг повернутися до генетичних досліджень. Володимир Павлович отримав ступінь доктора наук (через п’ятнадцять років після фактичного захисту ! ) І став завідувачем відділом генетики в Московському НДІ психіатрії МОЗ РРФСР. Однак в 1975 році Ефроімсон покинув інститут в знак протесту проти використання психіатричних лікарень як в’язниць для дисидентів. Рукопис його монографії « Геніальність і генетика » була депонована в 1982 році. Широка публіка змогла познайомитися з цією книгою тільки в 1998 році, тобто через дев’ять років після смерті вченого. Саме в цій книзі Ефроімсон говорить про спадкових факторах підвищеної інтелектуальної активності людини.
