Задание 1. Внимательно прочитайте утверждения. Определите, какие из них правильные и неправильные. В бланке ответов укажите + или – напротив порядкового номера утверждения. ( ) 1. Кольчатые черви размножаются половым и бесполым путем. Многие из них являются гермафродитами.

2. Дождевой червь относится к типу Кольчатые черви, питается опавшими листьями и имеет замкнутую кровеносную систему.

3. Первая пара ротовых придатков пауков – педипальпы – выполняют функцию впрыскивания яда.

4. Хитин не растягиваться, поэтому во время роста насекомые вынуждены менять покровы в процессе линьки.

5. Паук-крестовик имеет пять пар грудных ходильных конечностей. Для него характерно половое размножение и прямое развитие.

6. Последние две пары конечностей и анальная лопасть речного рака превращены в хвостовой плавник.

7. Наземные насекомые хорошо при к жизни на суше. Поверхность их тела покрыта кутином, который препятствует испарению воды.

8. Тело моллюсков сегментированное. Как правило, оно состоит из трех отделов: головы, туловища и ноги.

9. Черепашка моллюсков состоит из трех слоев: наружного рогового, среднего перламутрового и внутреннего фарфорового.

10. Гельминты опасны тем, что они снижают сопротивляемость организма-хозяина и отравляют его продуктами своей жизнедеятельности.

11. Чесоточный зудень вызывает чесотку. По типу паразитизма он относится к эктопаразитам.

12. Развитие аскариды человеческой проходит в организме промежуточного хозяина.

Задание 2.

При развитии с полным превращением личинка не похожа на взрослую особь и, как правило, живет не в той среде, где взрослая особь. Какое биологическое значение этого явления? Какие преимущества и недостатки имеет развитие с полным превращением?

У кишечнополостных, к которым относится гидра, еще нет тканей и органов, но имеется примитивная нервная система. Она образована нервными клетками, которые соединяясь своим отростками образуют сплошную сеть. Такая нервная система называется диффузной.

У плоских червей, к которым относится белая планария, уже есть не только ткани, но и настоящие системы органов. Их нервная система лестничного типа, так как состоит из двух нервных узлов в головной части тела, двух нервных стволов и поперечных нервов

• У складі внутрішнього середовища виділяють кров, міжклітинну рідину та лімфу. До складових частин внутрішнього середовища відносять і внутрішньоклітинну рідину цитоплазми, оскільки вона є безпосереднім середовищем, у якому відбуваються основні реакції обміну речовин. Об'єм цитоплазми в організмі дорослої людини складає близько 30 л, міжклітинної рідини – близько 10 л, а крові й лімфи – 4-5 л.

• Особливостями внутрішнього середовища є рідкий стан, відносна сталість і динамічність складу та властивостей.

• Забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму, його тканин і органів, що, у свою чергу, зумовлює широкі можливості пристосування особин до різних умов навколишнього середовища.

Отже, внутрішнє середовище організму – це сукупність рідин (кров, тканинна рідина, лімфа та рідина цитоплазми) із відносною сталістю і динамічністю складу та властивостей, забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму.

Вперше гомеостаз в організмі як процеси, що забезпечують постійність біологічних рідин, розглянув К. Бернар у середині XIX ст. Сам термін гомеостаз запропонував американський фізіолог Уолтер Бредфорд Кеннон (1871-1945) лише у 1929 році. Теорією, яка поєднала усі різноманітні підходи до розуміння механізмів і проявів гомеостазу, стала теорія функціональних систем Π. К. Анохіна.

Загальна характеристика гомеостазу

■ Гомеостаз організму людини зумовлений її генотипом і тому має індивідуальний характер (наприклад, вміст специфічних білків).

■ Відображенням гомеостазу є наявність біологічних параметрів (наприклад, температура тіла, осмотичний тиск, кров'яний тиск, вміст йонів, білків, вуглеводів тощо.

■ Сталість внутрішнього середовища забезпечується безперервною роботою органів фізіологічних та функціональних систем (наприклад, органи кровоносної, травної, видільної систем для підтримання оптимального вмісту глюкози в крові після їди).

■ Регулюється гомеостаз центральними системами регуляції: нервовою, ендокринною та імунною.

■ Основними компонентами гомеостазу є: 1) елементи та сполуки, які забезпечують потреби клітини (наприклад, вода, солі, глюкоза); 2) фізико-хімічні процеси, які впливають на активність клітини (наприклад, температура, осмотичний тиск, дифузія); 3) механізми, які забезпечують структурно-функціональну цілісність організму (наприклад, спадковість, регенерація, репарація).

Отже, гомеостаз (від грец. homoios – рівний, stasis – стан) – здатність завдяки процесам саморегуляції зберігати відносну динамічну сталість внутрішнього середовища, що забезпечує оптимальні умови для життєдіяльності клітин.