причини та наслідки. один з основних видів забруднення атмосфери – автомобільний транспорт. у викидах автомобілів знаходяться такі шкідливі речовини як: угарний газ, окиси азоту, тверді частинки та летючі органічні з’єднання. на автотранспорт приходиться 90% угарного газу, що взагалі викидається в атмосферу. при високих рівнях вмісту у повітрі він викликає сонливість і навіть призводить до смерті. максимальна кількість викидів регіструється в години пік, причому всередині автомобіля концентрація шкідливих речовин найбільша. припускають, що двоокис азоту подразнює легені і викликає загострення астми.
тверді частинки, що осі навколо (в тому числі на нашому одязі та шкірі) є складовою частиною забруднень від автотранспорту. найменші з них (діаметром до 10 мікрометрів, тобто однієї сотої міліметра) спроможні проникати глибоко в легені, загострюючи респіраторні захворювання. значну кількість цих частинок у повітря автомобілі з дизельними двигунами та великі вантажівки.
вихлопні гази одну третю вуглекислого газу, що викидається в повітря, сприяють утворенню парникового ефекту, який викликає потепління. летючі органічні речовини, такі як поліароматичні вуглеводні та бензол, спонукають утворення смогів. викиди вуглеводнів є наслідком не повного згорання палива. це можуть бути гази чи тверді частинки. бензол (що потрапляє у атмосферу з вихлопами та випарами з бензобаків та бензоколонок під час заправки автомобілів) може викликати рак легенів та респіраторні захворювання.
за даними всесвітньої організації охорони здоров’я, цей газ настільки небезпечний, що для нього не існує норм гранично допустимої концентрації. окиси азоту з повітряними масами переміщуються на значні відстані і, з’єднуючись із сіркою, у вигляді кислотних дощів, забруднюючи земляні угіддя, водойми, руйнуючи різні забудови. окиси азоту можуть також з’єднуватись з твердими частинками не повністю згорівшого палива та угарним газом, утворюючи фотохімічний смог. спільна реакція вуглеводородів, кисню та окисів азоту на сонячне випромінювання приводять до утворення озону.
• вакцинація (щеплення) проти туберкульозу, грипу, дифтерії;
• систематичний медичний огляд (флюорографічні обстеження);
• карантин (уникнення контактів із хворими);
• вчасне лікування хвороб;
• калорійне харчування для підвищення опірності організму інфекційним хворобам (споживання, особливо в зимово–весняний період, овочів та фруктів з високим умістом вітаміну с; вживати часник і цибулю, фітонциди яких пригнічують діяльність мікроорганізмів; пити лише кип'ячене молоко, м'ясо споживати добре термічно обробленим);
• дотримування правил особистої гігієни;
• загартування організму з метою зробити його менш сприйнятливим до зовнішніх впливів;
• тепло замотувати шию шарфом у холодну погоду;
• не дихати через рот;
• дотримання режиму праці та відпочинку;
• уникнення шкідливих звичок, зокрема відмова від куріння тощо;
• фізіопрофілактичні заходи при появі ознак застуди, утрудненого носового дихання;
• дихання розвивати фізичними вправами, спортом, спеціальними дихальними вправами (сприяють укріпленню дихальних м'язів, відновленню правильного механізму носового дихання, і позбавлення звички дихати через рот);
• регулярні прогулянки на свіжому повітрі найменше по 2 години щодня, особливо взимку (у чистому житловому приміщенні в 1 м3 повітря 15-20 тисяч бактерій, тоді як на подвір'ї — лише 5 тисяч);
• уникати використання алергенних речовин;
• санітарно-гігієнічні заходи (провітрювати приміщення, вологе прибирання, дихати носом, мити руки, при кашлі прикривати рот);
• соціальна профілактика (у час епідемії уникати людних місць, одівати марлеві пов'язки, збільшувати зелені насадження).
найважливіші заходи профілактики – це здоровий спосіб життя та позбавляння шкідливих звичок.
