Органи чуття забезпечують такі основні види чутливості: зір, слух, нюх, смак, дотик, рівновагу та відчуття положення тіла у пропріоцепцію).
Дотик Редагувати
Докладніше: Дотик
Дотик — це сприйняття форми, розміру, щільності, температури різних предметів. У слизових оболонках шкіри містяться дотикові рецептори. Найбільше їх на губах, кінчику язика, пальців, а також на долоні. Користуючись дотиком, людина може визначити фізичні властивості предметів, такі як форма, твердість, м'якість, характер поверхні, тепло або холод, орієнтуватися в темряві, блискавично реагувати на загрозливу небезпеку.
Нюх Редагувати
Докладніше: Нюх
Нюх — це сприйняття запахів різних речовин. Велика кількість нюхових рецепторів міститься в слизовій оболонці порожнини носа. Від нюхових рецепторів нервові імпульси передаються у проміжний мозок, потім у лобову частку кори, де проходить аналіз речовин, що вдихаються. За запахом людина відрізняє недоброякісну їжу, вловлює появу в повітрі шкідливих для її здоров'я домішок.
Смак Редагувати
Докладніше: Смак
Смак — це сприйняття смакових особливостей речовин, що потрапляють в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в смакових цибулинах виростів слизової оболонки язика — сосочків на стінках глотки і м'якого піднебіння. Збудження від рецепторів передається по волокнах язикового нерва у довгастий мозок, міст, до скроневої кістки, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Смак допомагає людині визначити якість їжі, сприяє виділенню травних соків і проходження процесу травлення в цілому.
Слух Редагувати
Докладніше: Слух
Вухо як орган слуху забезпечує сприйняття звукових коливань. Завдяки слуху розрізняють звуки довкілля. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. Зі слухом пов'язані звукові, мовні спілкування. Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа. Він складається з трьох основних відділів:
зовнішнього вуха,
середнього вуха,
внутрішнього вуха.
Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій відділ містить звукосприймальний і вестибулярний апарат.
Рівновага Редагувати
Докладніше: Органи рівноваги
Функція регуляції положення тіла в рівноваги забезпечується вестибулярним апаратом, який утворюється рецепторами мішечків і напівколових каналів внутрішнього вуха. Коли змінюється положення голови або людина рухається, рецептори збуджуються, виникають нервові імпульси. Вони проходять по нервових шляхах у середній мозок, мозочок і кору великих півкуль. Завдяки аналізатору контролю рівноваги і положення тіла забезпечується прямоходіння.
Зір Редагувати
Докладніше: Зір
Орган зору людини складається з очного яблука і допоміжного апарату. Очне яблуко розміщене в очній ямці черепа. Має кулясту форму і складається з трьох оболонок:
зовнішньої — щільної білкової, яка захищає очне яблуко від пошкоджень та проникнення сторонніх тіл ззовні (спереду вона переходить у прозору і проникну для світла рогівку), до неї прикріплюються м'язи, які рухають око;
середньої — судинної (пронизаної густою сіткою кровоносних судин, що постачають кров очному яблуку);
внутрішньої — сітчастої (в ній розміщені рецептори ока — палички і колбочки), де під дією світла виникають нервові збудження, які по зоровому нерву передаються в зорову зону кори головного мозку.
Объяснение:
Чёрная смерть или чёрный мор — вторая в истории пандемия чумы, пик которой пришёлся на 1346—1353 годы, а повторные вспышки продолжались вплоть до XIX века. Жертвами болезни стали десятки миллионов людей: по разным оценкам, от болезни погибло от 30 до 60 % населения Европы[⇨].
По всей вероятности, первичный очаг пандемии располагался на северном побережье Каспийского моря, откуда болезнь рас на большую часть Евразии и Северной Африки[1]. Инфекционным агентом была чумная палочка Yersinia pestis, что подтвердили генетические исследования останков жертв пандемии[2]; тем не менее, некоторые исследователи выдвигают альтернативные теории о природе чёрной смерти[⇨].
Неэффективность средневековой медицины и религиозных институтов в борьбе с чумой возрождению языческих культов и суеверий, гонениям на потенциальных «отравителей» и «рас чумного яда», а также всплеску религиозного фанатизма и религиозной нетерпимости[⇨]. Чёрная смерть оставила колоссальный след в истории Европы, наложив отпечаток на экономику, психологию, культуру иольшинство европейских современников описывало болезнь словом pestilentia (с лат. — «эпидемия») и его производными, иногда в сочетании с эпитетом «великая»; в некоторых языках использовались выражения «великая» или «внезапная смерть»[3]. В русских летописях бубонную форму заболевания называют «мором железою», а лёгочную — «мором каркотою».
Выражение «чёрная смерть» (лат. atra mors) изначально использовалось в переносном значении и не связывалось с симптомами чумы[4][3][5]. Впервые чумная эпидемия описывается так в трагедии Сенеки «Эдип»[6][K 1]. В отношении эпидемии XIV века выражение «чёрная смерть» (лат. mors nigra) впервые встречается в опубликованном в 1350 году стихотворении парижского астролога Симона Ковинского.[3][7] Венецианский поэт Джакомо Руффини, описывая вспышку чумы 1556 года, называет её «чёрной болезнью, чудовищем тьмы» (лат. atra lues, Monstra nigrantis).[8] Кардинал Фрэнсис Гаске в 1908 году выдвинул предположение, что название «чёрная смерть» закрепилось за эпидемией XIV века с подачи нидерландского историка Иоганна Понтана[en], утверждавшего в 1631 году, что её «из-за симптомов называли atra mors».[9][10][5] Тем не менее, широкое рас это название получило только в XIX веке, поскольку оно использовалось в популярных учебниках истории под авторством Элизабет Пенроуз[en], а также в монографии немецкого врача Юстуса Геккера[de] «Der schwarze Tod im vierzehnten Jahrhundert» (с нем. — «Чёрная смерть в XIV веке»), который со ссылкой на Понтана объяснял его происхождение почернением кожи[11][12][13]. даже генетический состав населения[⇨].
