Які процеси є наважливішими на безкисневому етапі енергетичного обміну?

Руку слід кілька відвести в плечовому суглобі і зігнути в ліктьовому суглобі під прямим кутом. Передпліччя повинно бути в середньому положенні між супінацією і пронація, кисть слід злегка зігнути тилу, а пальці полусогнуть, для чого в долоню вкладають бинт або щільний грудку вати, обгорнутий марлею, який хворий охоплює пальцями. Фіксація пальців у випрямленому положенні не допускається. В пахвову западину кладуть ватний валик, який зміцнюють бинтами через надпліччя здорової руки. Доцільно покласти ватяні подушечки навколо грудей і на задню поверхню шиї.
Довгу (метрову) і широку шину Крамера згинають за розмірами і контурам пошкодженої руки і накладають її, починаючи від плечового суглоба здорової руки на спину в надлопаточной області, потім на задненаружной поверхні плеча і передпліччя до основи пальців. По кутах верхнього кінця дротяної шини прив'язують два шматка бинта довжиною близько метра.
До накладення шини її обкладають ватою або вистилають стьобаною ватною підстилкою і після накладення прибинтовують до руки і частково до тулуба. Прикріплені до верхнього кінця шини два шматка бинта пропускають спереду і ззаду здорового плечового суглоба і прив'язують до нижнього кінця шини. Таким чином, передпліччя своєю вагою щільно притискає до спини верхній відділ шини.
Руку підвішують на косинці або прибинтовують до тулуба.
При відсутності спеціальних иммобилизирующих тін використовують підручні матеріали, наприклад дві дощечки - одну з них прибинтовують до плеча, іншу передпліччя, і обидва ці сегмента туго фіксують до тулуба. Якщо під рукою немає догдечек та інших придатних матеріалів, верхню кінцівку укладають на косыночную пов'язку. Для пов'язки використовують квадратний шматок тканини (краще бавовняної) шириною 140-160 див. Його складають навпіл (по діагоналі), підводять під зігнуту кінцівку, а кінці зав'язують на шиї. Згинання виробляють в ліктьовому суглобі під кутом 90°. Тупий кут пов'язки загинають і закріплюють спереду біля ліктя шпилькою. /1дя більш надійної іммобілізації кінцівку разом з косинкою туго прибинтовують до тулуба круговими ходами бинта. Потерпілого транспортують у положенні сидячи.

Переломи кісток передпліччя по частоті займають одне з перших місць серед усіх переломів. Особливо часті вони у дітей. Слід розрізняти переломи диафизов кісток передпліччя і переломи їх верхніх і нижніх кінців.

Водная экосистема — экосистема в водной среде. В водных экосистемах обитают скопления организмов, зависящих друг от друга и от их среды обитания. Водные экосистемы делятся на два основных типа — морские и пресноводные экосистемы

Морские экосистемы, самые большие среди всех экосистем, занимают около 71 % поверхности Земли и содержат приблизительно 97 % всех вод планеты. Они производят 32 % чистой первичной продукции в мире[1]. Эти экосистемы отличаются от пресноводных экосистем количеством растворенных соединений в воде, особенно солей. Около 85 % растворенных материалов в морской воде — это натрий и хлор. Средняя солёность морской воды достигает 35 промилле. Фактическая солёность варьируется среди различных морских экосисте

Морские зоны обитания

Морские экосистемы могут быть поделены на множество зон в зависимости от глубины и береговой линии. Океаническая зона является обширной открытой частью океана, где живут такие животные, как киты, акулы и тунцы. Зона бентоса состоит из основания ниже воды, где живут многие беспозвоночные. Приливная зона — это область между приливами и отливами; на этом рисунке она обозначена как прибрежная зона (литораль). Другие виды прибрежных зон (неретические) могут включать в себя лиманы, солончаки, коралловые рифы, лагуны а также мангровые болота. В глубоких водах, термальные источники могут служить причиной появления хемосинтезирующих серных бактерий, которые в дальнейшем формируют основы пищевой цепи.

Классы организмов, найденных в морских экосистемах включают в себя коричневые водоросли, динофлагелляты, кораллы, головоногих моллюсков, иглокожих и акул. Рыбы, пойманные в морских экосистемах, являются крупнейшим источником коммерческой продукции, полученной из природных популяций[1].

Экологические проблемы, затрагивающие морские экосистемы, включают в себя неустойчивое использование морских ресурсов (к примеру, чрезмерная ловля определённых видов рыб), загрязнение морских вод, изменение климата, строительства на прибрежных районах

Объяснение: