Початкова ділянка молекули білка має послідовність валін лейцин Гістидин серин ізолейцин структуру мрнк і ДНК у яких записану інформацію про цю ділянку білка.

Будова суглоба дуже цікава.

• Хрящ (будова суглоба) - тканина, яка покриває кінці кісток і пом'якшує їх тертя.

• синовіальний шар (будова суглоба) - якась подоба сумки, що вистилає внутрішню поверхню суглоба і виділяє синів - рідина, яка живить і змащує хрящі, так як суглоби не мають кровоносних судин.

• Суглобова капсула (будова суглоба) - схожий на муфту, фіброзний шар, що обволікає суглоб. Вона надає кісткам стійкість і запобігає їх надмірний зсув.

• Меніски (будова суглоба) - два твердих хряща, за формою нагадують півмісяці. Вони збільшують площу зіткнення між поверхнями двох кісток, як, приклад, - колінний суглоб.

• Зв'язки (будова суглоба) - фіброзні утворення, які зміцнюють міжкісткове з'єднання і обмежують амплітуду руху кісток. Вони розташовуються з зовнішньої сторони суглобової капсули, але в якихось суглобах розташовуються всередині для забезпечення кращої міцності, як, приклад, круглі зв'язки в тазостегновому суглобі.
Небезпека вивиху- що пошкодження зачіпає не тільки сам суглоб, але і навколишні тканини: при розриві кровоносної судини може статися значна крововтрата; якщо пошкодження зачіпає нервові стовбури, то може втратити не тільки чутливість, але виникнути повний перерву нерва і пошкодженого сегмента. Тому важливе негайне звернення до лікаря-професіонала.
Причини виникнення вивиху різні, і в залежності від них виділяють вроджені та набуті вивихи. Вроджений вивих має місце тоді, коли під час внутрішньоутробного розвитку плода неправильно розвиваються суглобові западини і голівки. Таке явище досить рідкісне, і вроджені вивихи гаються в тазостегновому суглобі і надколенниках.

Для осуществления любых клеточных функций необходимы затраты энергии. Живые организмы получают её, используя или внешние источники, например энергию Солнца, или энергию переноса электронов при окислении различных субстратов. В обоих случаях клетки синтезируют молекулу АТФ (аденозинтрифосфат), некую разменную «топливную» единицу, обладающую высокоэнергетическими фосфатными связями, при разрушении которых выделяемая энергия может тратиться на любые клеточные функции: на активный транспорт веществ, на синтетические процессы, на механическую работу и т.д. (рис. 197). В клетках животных синтез АТФ осуществляется специальными органеллами — митохондриями; в растительных клетках кроме митохондрий в энергообеспечении огромную роль играют хлоропласты — один из видов пластид. Эти два органоида имеют общий сходный план строения и выполняют сходные энергетические функции. Митохондрии и пластиды - двумембранные органоиды эукариотических клеток.
Общим в их строении является то, что они отделены от цитоплазмы (гиалоплазмы) двумя мембранами — внешней и внутренней. По этому у митохондрий и пластид различают две полости (или два про странства): одну - между внешней и внутренней мембранами (межмембранные), вторую, основную (матрикс), ограниченную внутренней мембраной. Другой общей чертой в их строении является то, что внутренняя мембрана образует складки, мешки, гребни, глубокие впячивания, направленные внутрь матрикса. На таких мембранных гребнях и впячиваниях локализуются активные метаболические центры этих органелл — полиферментные комплексы, определяющие выполнение основных физиологических функций (окислительное фосфорилирование для митохондрий, фотофосфорилирование для хлоропластов). В матриксе и тех, и других располагаются элементы авторепродукции этих клеточных мембранных органелл и локализованы ферменты некоторых метаболических процессов. Система авторепродукции двумембранных органелл представлена ДНК, РНК и рибосомами, которые могут определять часть генетических, автономных свойств этих структур.

Главными функциональными нагрузками пластид и митохондрий являются процессы энергетического характера, приводящие к синтезу специфических молекул аденозинтрифосфата (АТФ), являющихся донорами энергии для любых клеточных процессов.
В митохондриях, хлоропластах, как и в бактериях, АТФ синтезируется одним и тем же с энергии, отдаваемой электронами при продвижении их по электронно-транспортной цепи белков внутренней мембраны, происходит перенос, «перекачка» протонов с внутренней стороны мембраны на внешнюю. Вследствие этого возникает электрохимический протонный градиент, энергия которого с других белков используется для синтеза АТФ.
В хлоропластах растений, кроме того, при использовании энергии АТФ, образованной в результате фосфорилирования, осуществляется важнейший биологический процесс — связывание СО2 и синтез углеводов.