Еволюція людини почалася тоді, коли на Землі зародилося життя. За сучасними даними, вік Всесвіту – 13,5 млрд. років. 4,5 млрд. років існує Земля. І життя на ній з’явилося дуже швидко – через мільярд років. Упродовж майже 2 млрд. років життя мало вигляд одноклітинних бактерій. Дещо більше, ніж 1 млрд. років тому з’явилися евкаріотичні організми. 200 млн. років тому виникли перші ссавці – трохи пізніше від перших динозаврів. Вважають, що історія людини Homo sapiens як окремого виду триває близько 200 тисяч років.
У школі нам розповідали про еволюцію людини як про успіх, прогресивний рух від напівзігнутих істот, мавп аж до царя природи – Homo sapiens. Я би хотів заперечити постулат лінійного розвитку. Бо не було такого прямолінійного руху. Більшість сучасних вчених сходяться на думці, що природа не прагнула створити людину. Чому людина взагалі виникла? Це одне з запитань, на які відповіді немає.
Чи походить людина від мавпи? Геноми сучасних мавп – шимпанзе, бонобо, горили, орангутана – відомі повністю, як і геном людини. Його прочитали 2003 року. Різниця між геномом шимпанзе та людини – 1,2%. Незначна. Ми з ними мали спільних предків, які жили приблизно 5-6 млн. років тому. Як вони виглядали, ми не знаємо. Однак завдяки так званому відкаліброваному генетичному годинникові бачимо, що гілка спорідненості істот, яка веде до орангутанів, відділилася 12–16 млн. років тому; та, що веде до горили – 6–8 млн. років тому. Найближчі наші родичі – шимпанзе. Але людина не походить від них. Вони, як і ми, 6 млн. років розвивалися по-своєму.
Ми разом із людиноподібними мавпами належимо до гомінідів, разом з нашими безпосередніми предками, що відділились від предків сучасних мавп – до підродини гомінінів. Перші їх представники з’явилися 7 млн. років тому в міоцені. Приблизно 2 млн. років тому існувало декілька ліній чи груп споріднених видів. Вони жили водночас у різних екологічних нішах на території Африки.
Від людиноподібних мавп нас відрізняє прямоходіння та більший об’єму мозку. Прямоходіння з’явилося щонайменше 4,5 млн. років тому. Ардіпітеки жили в лісах і стали на ноги до того, ніж, як вважалось раніше, почали пристосувалися до савани. Але об’єм їхнього мозку мало відрізнявся від того, що є в людиноподібних мавп. Вважають, що з появою роду Homo, 2 млн. років тому, об’єм мозку збільшується. Тоді змінюється вид діяльності: починають використовувати знаряддя праці та «одомашнюють» вогонь.
Объяснение:
ответ: — структурное образование, обеспечивающее функциональную связь нервных клеток между собой и с другими клетками (мышечными, железистыми и др.). Основной функцией нервной клетки (нейрона) является прием информации, поступающей в виде импульсов от нервных окончаний или других (промежуточных) нейронов, переработка этой информации и формирование ответных сигналов с последующей передачей их другим нервным клеткам или исполнительному органу (мышце, железистой клетке). Одна нервная клетка образовать до 10 000 и более связей (т. е. синапсов) на телах многих других клеток. Соответственно месту связи область контакта двигательного нервного волокна с мышечными клетками обозначают как мионевральный С, а область соприкосновения нервного волокна с железистой клеткой — как нейроэпителн-альный С. Нейроны с С. объединяются в сложные комплексы или ансамбли, к-рые в свою очередь, объединяясь с множества С. с другими ансамблями и группами ансамблей, образуют то единое и сложное образование, к-рое в целом называют центральной нервной системой.
С. состоят из трех основных элементов: пресинаптической мембраны, пост-синаптической мембраны и синаптиче-ской щели, расположенной между ними. Пресинаптической мембраной называется мембрана нервного окончания. В пресинаптической области постоянно синтезируются физиологически активные вещества — медиаторы, заполняющие мельчайшие пузырьки. При возбуждении нейрона в нем возникает импульс, к-рый рас по нервному волокну и достигает пресинаптической мембраны, вызывая изменение ее физиологич. состояния. Спнап-тичес:;пе пузырьки, содержащие медиатор, лопаются, медиатор поступает в синаптическую щель. Ширина сннап-тической щели равна приблизительно 200—500 ангстрем (1 ангстрем — это одна стомиллионная часть сантиметра). Она заполнена межклеточной жидкостью, напоминающей по своему составу плазму крови. Из синаптической щели медиатор поступает к постсинап-тической мембране клетки. Постсинап-тическая мембрана чрезвычайно чувствительна к медиатору, в результате ее взаимодействия с медиатором возникает возбуждение.
Т. о., механизм передачи возбуждения через С. основан на химич. взаимодействии медиатора с постсинаптиче-ской мембраной соседней клетки. Благодаря этому механизму процесс возбуждения передается через С. только в одном направлении и с нек-рой временной задержкой, необходимой для прохождения медиатора от момента выброса из мембраны нервного окончания до взаимодействия с мембраной мышечного волокна или нервной клетки.
Существуют С, обеспечивающие приведение клетки в тормозное состояние. Это так наз. тормозные С, с к-рых происходит как бы «снятие» возбужденного состояния. Тем самым обеспечивается предохранение нервных клеток от чрезмерного возбуждения.
Несмотря на то, что любые синапсы имеют одинаковую структуру, медиаторы, образующиеся в нервных окончаниях, могут быть различны. Так, при передаче возбуждения с нервного окончания на мышечные клетки происходит выделение ацетилхолина, тогда как в С. центральной нервной системы, где осуществляется контакт между нервными клетками, обнаружено несколько различных по своему действию медиаторов (ацетилхолин, норадреналин и др.).
Т. о., синаптическая связь между клетками играет чрезвычайно важную роль в функциональном объединении нервных клеток, в обеспечении направленности процессов возбуждения и торможения, а следовательно, и реакции организма на раздражитель.
Объяснение:
