Широка розповсюдженість рослин в різних кліматичних зонах призвела до появи пристосувань до різноманітних, в тому числі і екстремальних, температурних умов. По відношенню до низьких температур розрізняють:
• холодостійкість – це здатність рослин протягом тривалого часу переносити низькі додаткові позитивні температури;
• морозостійкість – здатність рослин переносити низькі мінусові температури;
• зимостійкість – здатність рослин без пошкоджень переносити несприятливі погодні умови взимку.
По відношенню до високих температур розрізняють наступні властивості рослин:
• теплолюбність – потреба рослин у теплі протягом вегетаційного періоду;
• жаростійкість – здатність рослин переносити перегрів (вплив високих температур);
• посухостійкість – здатність рослин переносити тривалі періоди посухи (зниження вологості повітря і ґрунту та високі температури повітря і ґрунту) без значних порушень життєвих функцій. Холодостійкість деяких видів теплолюбних рослин можна збільшити шляхом дії на насіння та розсаду різких перепадів температур (низьких і нормальних). Таке закалювання стимулює захисну перебудову метаболізму рослин. До методів підвищення стійкості належить також щеплення з використанням більш стійкого підвоя, замочуванням насіння в розчинах мікроелементів або в 0,25 % розчині аміачної селітри. Вплив в'язкості цитоплазми на холодостійкість рослин продемонстрували в експерименті П. О. Шенкель та К. О. Баданова (1956). Холодостійкість листків елодеї змінювалася при зміні в'язкості цитоплазми за до розчинів солей. Дія розчину СаСl2 підвищувала, а розчину КС1 знижувала в'язкість цитоплазми. В обох випадках визначали кількість живих клітин після заморожування до – 1,5 °С. Результати свідчать, що збільшення в'язкості цитоплазми під впливом сольового розчину зменшувало холодостійкість рослини, а зменшення в'язкості призводило до відповідного зростання стійкості до холоду • жаростійкі – термофільні синьо-зелені водорості і бактерії гарячих мінеральних джерел, що здатні переносити підвищені температури до + 75 – + 100 °С. Цим організмам властиві високий рівень метаболізму, підвищений вміст РНК у клітинах, стійкість білків цитоплазми до коагуляції;
• жаровитривалі – рослини пустель і сухих місць зростання (сукуленти, деякі кактуси, представники родини товстянкових), які витримують нагрівання від сонячних променів до +50 – +65 °С. Жаростійкість сукулентів пояснюється високою в'язкістю цитоплазми і вмістом води у клітинах, пониженим рівнем обміну речовин;
• нежаростійкі – мезофітні та водні рослини. Мезофіти відкритих місць зростання можуть витримувати нетривале підвищення температуру до + 40 – + 47 °С, а водні рослини – до + 40 – + 42 °С.
Рослини, пристосовані до існування в жарких умовах, в процесі філогенезу виробили захисні пристосування від перегріву:
• зменшення поверхні рослин;
• густе опушення листя та стебла:
• розвиток глянцевої поверхні листка;
• збільшення інтенсивності транспірації;
• поява ефірних залоз;
• виділення кристалів солей, що заломлюють сонячне проміння;
• нагромадження органічних кислот, які зв'язують аміак і знешкоджують його;
• вертикальне та меридіальне розташування листків тощо. Здатність переживати тривалий жаркий та посушливий період є
комплексною властивістю рослин, об'єднаних в групу ксерофітів (більш детально ця група буде розглянута в розділі “Вологість як екологічний фактор”). При цьому можливість вижити при високих температурах буде тим більшою, чим на довше відтягується висихання протоплазми. Для цього рослини виробили певні пристосування:
• геміксерофіти стійкі до засухи завдяки кореневій системі, яка досягає ґрунтових вод, інтенсивним процесам транспірації та обміну речовин, вони не виносять тривалого зневоднення;
• евксерофіти мають в'язку цитоплазму, уповільнений метаболізм, вони добре переносять зневоднення та перегрів;
• пойкілоксерофіти при зневодненні призупиняють метаболічні процеси та впадають в анабіоз. (тут не все)
Объяснение:
