Холодових рецепторів в організмі близько 250 тис, теплових — до 30 тис.
Объяснение:
ответ на украинском:
До терморецепторам, або температурним рецепторів відносяться два види нервових закінчень. Одні з них (колбочки Краузе) сприймають в основному холодові роздратування, а другі (тільця Руффіні) — теплові роздратування. Розміщені терморецепторів в шкірі, а також в слизовій оболонці носа, рота, гортані, стравоходу, шлунка і кишечника. За будовою терморецептори являють собою клубочки тонких нервових закінчень, які містяться в сполучнотканинних капсулах. Зміна зовнішньої температури дратує терморецептори шкіри і викликає в коркової частини аналізатора відчуття тепла або холоду. Внаслідок цього рефлекторно змінюється просвіт кровоносних судин шкіри, завдяки чому змінюється її кровопостачання і температура.
Холодових рецепторів в організмі близько 250 тис, теплових — до 30 тис.холодові рецептори розташовані на глибині 0,17 мм, а теплові — 0,3 мм від поверхні шкіри. Завдяки цьому теплові рецептори збуджуються відносно повільно, тоді як холодові реагують дуже швидко, як на роздратування з температурою нижче 18-20 ° С і на роздратування температурою вище 40-45 ° С (наприклад, ефект «гусячої шкіри» при зануренні тіла в гарячу воду ). Терморецептори постійно інформують організм про стан і зміну температури навколишнього середовища і є найважливішою ланкою в підтримці температури (термостазу) тіла.
Відповідь:
Вухо людини та інших ссавців складається з трьох частин: зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. Зовнішнє і середнє вухо побудовані відносно хня функція полягає у проведенні і підсиленні звукових коливань. Внутрішнє вухо найскладніше за будовою, крім сприйняття звуків також забезпечує рівновагу і відчуття положення тіла в Зовнішнє вухо[ред. | ред. код]
Основна стаття: Зовнішнє вухо
Зовнішнє вухо складається із вушної раковини (лат. auricula) та зовнішнього слухового проходу. Вушна раковина (саме цю частину органа слуху більшість людей називають вухом) оточує зовнішній слуховий прохід. Вона складається із еластичного хряща, покритого шкірою. Деякі частини вушної мушлі, зокрема мочка, позбавлені хрящової тканини. Функція вушної раковини полягає у тому, що вона спрямовує звук у зовнішній слуховий прохід [2].
Дарвінів горбик[ред. | ред. код]
Зліва: Дарвінів горбик у людини, справа: загострений кінець вуха у макаки
У деяких людей (близько 10 %) на верхній частині завитки вушної раковини наявний невеликий виступ, який називають Дарвінів горбок (лат. tuberculum auriculae). Він вважається рудиментом загостреної верхівки вуха у деяких приматів та інших ссавців. Свою назву Дарвінів горбик отримав за те, що у своїй праці «Походження людини і статевий добір» Дарвін згадує його як приклад рудиментарного органа[3].
Зовнішній слуховий прохід[ред. | ред. код]
Зовнішній слуховий прохід – це коротка зігнута трубка (2,5 см довжиною і 0,6 см у діаметрі), що веде до барабанної перетинки. Поблизу вушної раковини зовнішній слуховий прохід підтримується еластичним хрящем, решта його проходить у скроневій кістці. Весь канал вистелений шкірою із коротким волоссям, потрібним для того, щоб затримувати різні сторонні об'єкти, наприклад пил і дрібних комах. Також у шкірі зовнішнього слухового проходу наявні сальні залози і модифіковані апокринні потові залози, які ще називають церумінозними, вони виділяють жовто-коричневу воскоподібну вушну сірку. Сірка досить липка, тому вона, як і волосся, може перешкоджати сторонніх об'єків по зовнішньому слуховому проходу, крім того вона є репелентом для комах і пригнічує ріст мікроорганізмів[2]. Сірка складається із насичених та ненасичених довголанцюгових жирних кислот, спиртів, сквалену (приблизно 12-20% складу сірки), та холестеролу (6-9%). Разом із сіркою із зовнішнього вуха виводяться частинки рогового шару шкіри, який постійно злущується, тому вона може містити багато білків кератинів[4].
У деяких людей вуха очищуються від сірки природнім шляхом: вона засихає і випадає із зовнішнього слухового проходу, цьому сприяють рухи щелепи, наприклад при жуванні або розмові. В інших людей сірка може накопичуватись, ущільнюватись і перешкоджати слуху.
Барабанна перетинка[ред. | ред. код]
На межі між зовнішнім та середнім вухом розташована барабанна перетинка (лат. membrana tympani). Це тонка прозора мембрана з волокнистої сполучної тканини, із зовнішнього боку вкрита шкірою, а із внутрішнього — слизовою оболонкою. По периферії перетинки волокна сполучної тканини розташовані переважно по колу, а в центрі - радіально. Барабанна перетинка має форму сплощеного конуса, верхівка якого спрямована у порожнину середнього вуха. Вона прикріплена волокнисто-хрящовим кільцем до барабанної борозни. Барабанна перетинка коливається під впливом звукових хвиль, і передає ці коливання на слухові кісточки середнього вуха[2].
Середнє вухо[ред. | ред. код]
Основна стаття: Середнє вухо
Будова середнього вуха
Середнє вухо (барабанна порожнина) – це невелика заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою порожнина у скроневій кістці. З одного боку вона обмежена барабанною перетинкою, а з іншого – кістковою стінкою із двома отворами: овальним та круглим вікном внутрішнього вуха. Верхня частина середнього вуха аркоподібно підіймається вгору і утворює надбарабанний закуток. На медіальній стінці середнього вуха розміщена соскоподібна печера, що дозволяє йому контактувати із соскоподібними комірками скроневої кістки[5].
Нижня частина барабанної порожнини містить отвір слухової (фаринготимпанальної або євстахієвої) труби, що направалена вниз і сполучає порожнину середнього вуха із носоглоткою. Більшість часу слухова труба сплощена і закрита, відкривається вона тільки під час зівання або ковтання для того щоб зрівняти тиск у середньому вусі із тиском у зовнішньому середовищі. Це важливо для того, щоб барабанна перетинка могла нормально коливатись. Якщо існує різниця тисків зовні та всередні барабанної порожнини, це супроводжується відчуттям «закладених вух», яке виникає при різкій зміні висоти, наприклад під час злітання чи приземлення літака.
