живое вещество распределено на планете неравномерно. однородные участки территории, заселенные живыми организмами, называют биотопами (участок леса, степь, озера). сложившиеся сообщества организмов, населяющие биотоп – биоценоз. в него входят тысячи видов, но только несколько играют роль основного регулирующего фактора. компоненты биоценоза и окружающая их неживая природа тесно связаны обменом веществ и энергией и составляют единую систему – биогеоценоз. биогеоценозы характеризуются своим круговоротом веществ, трансформацией солнечной энергией и продуктивностью биомассы. экосистемы и биогеоценоз понятия сходные , но не тождественные. биогеоценоз – это экосистема, границы которой определены фитоценозом. фитоценоз – растительное сообщество – сочетание различных видов растений, сложившееся на данной территории и обусловленное экологическими условиями. он является главенствующим компонентом биогеоценоза, предопределяющим возможность существования в нем других организмов, так как состоит из автотрофных организмов, поставщиков энергии и органического вещества для других форм живых существ.
в структуре биогеоценоза можно выделить четыре звена:
1.абиотическое окружение – неживая природа.2.продуценты – зеленые растения и хемосинтез.3.консументы – потребители (живут за счет веществ, созданных продуцентами – плотоядные и травоядные животные).4.редуценты – организмы, разлагающие органические соединения до минеральных веществ (бактерии, грибы).
экологическая система – это живая открытая система и поэтому, как и живые организмы, требует для своего существования постоянного притока энергии. единственным источником энергии для жизни на земле является солнечный свет. но энергию, приносимую этим светом, могут непосредственно использовать автотрофные фотосинтетики (растения и сине-зеленые водоросли), они являются продуцентами. продуцентами питаются травоядные животные, а также паразитирующие на растения грибы и другие растения. это первичные консументы . их в свою очередь консументы второго порядка, которыми могут питаться консументы третьего порядка. такая последовательность организмов представляет собой цепь питания (трофическую цепь). каждое из звеньев этой цепи называется трофическим уровнем. редуценты разлагают органические соединения – отмершие остатки животных , растений, делают эти вещества доступными для зеленых растений – продуцентов и консументов.Загальна характеристика прокаріотів
Прокаріоти – це організми, які не мають чітко диференційованого ядра, а містять його аналог – нуклеоїд.
Уперше ці мікроскопічні організми побачив під мікроскопом А. ван Левенгук у 1675 році. Але тільки в ХІХ сторіччі їм почали приділяти належну увагу. Виникла окрема галузь знань – мікробіологія. її засновником вважають Луї Пастера. Багато зробили для розвитку мікробіології вчені Р. Кох, 1.1. Мечніков, Ф. М. Гамалія, Д. К. Заболотний, М. Бейєрінк і С. М. Виноградський та ін.
Прокаріотів прийнято поділяти на два царства: Еубактерії та Археї. Еубактерії – велика група організмів, з якою в шкільній біології ознайомлюються на прикладі бактерій і ціанобактерій. Археї – це найдавніші з прокаріотичних організмів, які мають ряд відмінностей від еубактерій. Важливий крок уперед у вивченні прокаріотів був зроблений К. Воузом, який встановив, що археї – окрема від бактерій лінія еволюційного розвитку прокаріотів.
Прокаріотичні організми – це мікроскопічні, у переважній більшості одноклітинні та колоніальні істоти. Для прокаріотів характерним є і утворення багатоклітинних структур. Вони часто прикріплюються до поверхонь і формують біоплівки, які ще називають мікробними плівками. Ці плівки можуть мати від декількох мікрометрів до половини міліметра в товщину і часто містять багато прокаріотичних видів. Ще одним прикладом най шої багатоклітинної організації є утворення міксобактеріями при нестачі їжі плодових тіл, що містять близько 100 тис. бактеріальних клітин. Багатоклітинні структури існують і в деяких представників ціанобактерій та актинобактерій. У нитчастих ціанобактерій описані структури в клітинній стінці, що забезпечують контакт двох сусідніх клітин, – мікроплазмодесми.
Клітини прокаріотів мають фундаментальні відмінності від еукаріотичних клітин. У прокаріотів ядерний апарат не відмежований ядерною оболонкою від цитоплазми. їхні клітини позбавлені більшості мембранних органел, притаманних еукаріотам (хлоропластів, мітохондрій, ЕПС, апарата Гольджі, лізосом, мікротілець). Генетична інформація прокаріотів зберігається у вигляді кільцеподібної молекули ДНК в невеликій ділянці цитоплазми – нуклеоїді. ДНК прокаріотів, яка дістала назву "бактеріальної хромосоми", зазвичай не пов'язана з білками- гістонами і регуляція роботи генів здійснюється через метаболіти.
Отже, прокаріотичні клітини мають суттєві відмінності від еукаріотичних клітин, основними з яких є наявність нуклеоїда та відсутність багатьох мембранних органел.
