Объяснение:
Апопто́з (від дав.-гр. απόπτωσις — опадання, листопад[2]) — найбільш розповсюджений тип запрограмованої клітинної смерті. Іншими словами — це сукупність клітинних процесів, що призводять до загибелі клітини. На відміну від іншого виду клітинної смерті — некрозу — при апоптозі не відбувається руйнування цитоплазматичної клітинної мембрани і, відповідно, вміст клітини не потрапляє в позаклітинне середовище. Характерною ознакою є фрагментація ДНК у міжнуклеосомальних ділянках специфічною ендонуклеазою — CAD (caspase activated DNase) на фрагменти з розміром, кратним 180–200 нуклеотидам. В результаті апоптозу відбувається утворення апоптичних тілець — мембранних везикул, які містять цілісні органели і фрагменти ядерного хроматину. Ці тільця поглинаються сусідніми клітинами чи макрофагами в результаті фагоцитозу. Оскільки позаклітинний матрикс не уражається клітинними ферментами, навіть при великій кількості апоптозних клітин, запалення не ігається.
Послідовні зображення морфологічних змін клітин раку простати DU145, що гинуть шляхом апоптозу внаслідок дії етопозиду. Зображення отримані за до кількісної фазово-контрастної мікроскопії, зйомка впродовж 61 години
Ультраструктура неонатального кардіоміоцита в культурі після аноксії-реоксигенації, який закінчує життя самогубством (апоптоз). Електронна мікроскопія здійснена на мікроскопі Jeol 100 CX. Збільшення 8000.
(А) Нормальні ракові клітини та (B) клітини із апоптичною морофологією. Клітинна лінія —SK-OV-3 (аденокарциноми яєчників людини), індуктор апоптозу —білок scFV 4D5-дибарназа, фазовоконтрастна мікроскопія, збільшення 400х)[1]
Процес апоптозу є необхідним для фізіологічного регулювання кількості клітин організму, для знищення старих клітин, для формування лімфоцитів, що не є реактивними до своїх антигенів (аутоантигенів), для осіннього опадання листків рослин, для цитотоксичної дії Т-лімфоцитів кіллерів, для ембріонального розвитку організму (зникнення шкірних перетинок між пальцями у ембріонів птахів) та іншого.
Порушення нормального апоптозу клітин призводить до неконтрольованого розмноження клітини і появи пухлини.
Термін «апоптоз» був вперше вжитий 1972 року Керром, Віллі і Керрі, які описали його як доповнювальний, але протилежний до мітозу механізм регуляції популяції тваринних клітин[3].
1. Порівняльна характеристика папоротеподібних і голонасінних
ВІДМІННІ ОЗНАКИ ВІДДІЛ
1) ПАПОРОТЕПОДІБНІ
2) ВІДДІЛ ГОЛОНАСІННІ
Кількість видів:
1) 120
2) Близько 800
Філогенез:
1) Предки – риніофіти
2) Предки – давні різноспорові папоротеподібні
Травянисті форми:
1) Є
2) Відсутні
Розміри тіла:
1) Від кількох мм до 20 м у висоту
2) Висота до 150 м
Камбій у стеблі:
1) Відсутній
2) Є
Листки:
1) Різних типів, або великі, перисторозсічені 2) Великі цілісні або розсічені, голчасті або лускоподібні
Корені:
1) Додаткові
2) Головний і бічні, додаткові корені зустрічаються рідко
Гаметофіти:
1) Двостатеві
2) Одностатеві: жіночий гаметофіт (мегагаметофіт) – ендосперм з архегоніями, чоловічий гамето¬фіт (мікрогаметофіт) – пилкове зерно
Гаметофіти:
1) Самостійні, пристосовані до життя у вологих умовах
2) Повністю втратили самостійність, утворюються на спорофіті і живуть на ньому
Запліднення:
1) Пов’язане з водою
2) Не пов’язане з водою
Насінні зачатки:
1) Відсутні
2) Є (являють собою нуцелус-мегаспорангій, оточений покривом – інтегументом)
Розмноження:
1) Спорами
2) Насінням
2..У чому перевага голонасінних над іншими рослинами?
Голонасінні мають насінину, яка лежить на лусочках відкрито і захищена лише насінною шкіркою. На сьогодні голонасінних налічується понад 700 видів. Поява насіння, різноманітність життєвих форм (дерева, кущі), наявність продихів дозволяють суттєво зменшити випаровування. Стовбури хвойних висотою звичайно 40–70 м, але можуть сягати 100 м і більше (наприклад, у мамонтового дерева); потовщення стовбура відбувається за рахунок розростання деревини (діяльності камбію), основна частина клітин якої мертва. Такий стовбур краще протистоїть вітрам. У корі на деревині хвойних багато смоляних ходів (канальців), заповнених живицею. При ушкодженні стовбура на його поверхні з’являються краплі густої клейкої живиці, яка затягує рану.
