. Перший учень стає біля дошки, бере в обидві руки вантаж (3-кілограмові гантелі чи портфелі) й відводить убік витягнуті руки з вантажем до рівня грудей. Другий учень робить крейдою на дошці позначки рівнів, до яких перший учень підніс руки з вантажем. Після цього вмикає секундомір і фіксує час до того моменту, коли хоча б одна рука першого учня з вантажем почне опускатися донизу. Після цього учні міняються ролями. 2. Перший учень бере ті самі вантажі, ритмічно піднімаючи (до висоти позначок, зроблених раніше) та опускаючи їх. Рухи потрібно виконувати до моменту настання втоми. Другий учень фіксує час настання втоми. Після цього учні міняються ролями. 3. Опишіть послідовні зміни, які відбуваються у м’язах руки під час розвитку втоми. 4. Зробіть висновок: за якого виду навантаження (статичного чи динамічного) швидше настає втома? Завдання 2. Дослідження впливу ритму скорочень м’язів на розвиток втоми. Роботу слід виконувати у групах за варіантами: І варіант — маса вантажу 1 кг; II варіант — 2 кг; III варіант — 3 кг. 1. Перший учень бере в обидві руки вантаж (відповідно до варіанта) й повільно піднімає його протягом 6 с до рівня позначки, зафіксованої під час виконання завдання 1. Потім протягом 6 с опускає руки. Повторює піднімання й опускання вантажу в такому ритмі до настання втоми. Другий учень рахує кількість піднімань і фіксує час, коли настає втома. Результати записує у відповідні графи таблиці 1. Після цього учні міняються ролями. 2. Дії, аналогічні описаним у п. 1, виконуйте в ритмі 3 с, потім 1 с. Результати запишіть у відповідні графи таблиці 1. (Частоту ритму можна задавати метрономом.) Таблиця 1. Ритм, с 6 3 1 Кількість піднімань     Час настання втоми, с     3. На основі даних дослідження в кожній групі встановіть, за якого ритму втома настає найпізніше. 4. Зробіть висновок, як впливає ритм на розвиток втоми. Завдання 3. Дослідження впливу навантаження на розвиток втоми. Роботу слід виконувати у групах за варіантами: 1-й варіант — ритм 6 с; II варіант — 3 с; III варіант — 1с. 1. Перший учень бере в обидві руки вантаж (спочатку 1 кг, потім 2 кг і 3 кг) і піднімає та опускає його в одному ритмі (відповідно до варіанта). 2. Другий учень рахує кількість піднімань і фіксує час, коли настає втома. Результати записує у відповідні графи таблиці 2. Після цього учні міняються ролями. Вантаж, кг 1 2 3 Кількість піднімань     Час настання втоми, с     3. На основі даних дослідження в кожній групі встановіть, за якого навантаження втома настає найпізніше. 4. Зробіть висновок, як впливає величина навантаження на розвиток втоми. " "

Лишайники, группа низших растений, образованных симбиозом гриба (аскомицета или базидиомицета) и водоросли (зеленой, реже желтозеленой и бурой) или цианобактерии. вегетативное тело представлено слоевищем, окраска которого разнообразна и зависит от образующихся в теле пигментов. различают три основных типа слоевищ: накипные (корковые) , листоватые и кустистые, между каждым из которых существует множество переходных форм. наиболее примитивными являются накипные, а наиболее организованными — кустистые. основу слоевища образуют гифы гриба, в стенках клеток которых содержатся пигменты и жировые капли. в результате переплетения гиф, верхушечным ростом, образуется ложная ткань — плектенхима. о характере взаимоотношений гриба и водоросли в лишайниках единого мнения до сих пор нет. нередко считается, что гриб паразитирует на водоросли. при этом, он может питаться как ее живыми клетками, так и сапрофитно, используя уже отмерших клетки и продукты их обмена. полагают также, что гриб играет роль своеобразного регулирующего «хозяина» , который эксплуатирует водоросль, одновременно создавая условия для ее жизни и размножения. наконец есть мнение, что гриб и водоросль в лишайнике находятся во взаимовыгодных отношениях. при этом, водоросль обеспечивает гриб органическими соединеними, а гриб водоросль — водой и минеральными веществами. лишайники поглощают воду всей поверхностью тела, используя для этого атмосферные осадки и, отчасти, водяные пары. углекислый газ усваивается ими непосредственно из атмосферы, а питатльные вещества поступают через покровы в виде растворов. большинство лишайников спокойно переносят полное высыхание. на это время дыхание и фотосинтез у них прекращаются. накопление органических веществ в теле происходит медленно, чем объясняется их незначительный ежегодный прирост. характеной особенностью лишайников является образование особых органических соединений — лишайниковых кислот. предполагается, что откладываясь на оболочках грибных гиф, они делают их не смачивающимися водой, в результате чего создается внутренняя атмосфера, необходимая для развития гриба. лишайниковые кислоты видоспецифичны, что позволяет использовать их в качестве систематического признака. установлено, что они антибиотическим действием, из-за чего некоторые из них используются в медицине. лишайники способны размножаться вегетативно, а также бесполым и половым путем. чаще всего наблюдается вегетативное размножение, основанное на способности слоевища лишайника к регенерации. в результате механической фрагментации от слоевища отделяются отдельные участки. попав в благоприятные условия они начало новому слоевищу. кроме этого, лишайники образуют особые органы вегетативного размножения: соредии, изидии и лобулы. соредии представляют собой мелкие образования, содержащие одну или несколько клеток водоросли, оплетенных гифами гриба. изидии — палочковидные выросты на верхней поверхности слоевища, состоящие из клеток водоросли и гриба. лобулы имеют вид мелких, вертикальных чешуек, расположенных на поверхности слоевища и по его краям. споровое размножение присуще только грибу. при этом образуются разнообразные по размерам и форме споры. в том случае, когда лишайник образован аскомицетом, его половой процесс практически идентичен таковому у свободноживущих сумчатых грибов. около 26 тыс. видов, объединяющихся в более чем 400 родов. наиболее разнообразны в тропиках и субтропиках, обильны в тундре и высокогорьях. растут на почве, деревьях, гнилой древесине, горных породах и т. д. играют существенную роль в почвообразовании. лишайники используют для получения антибиотиков, ароматических веществ и лакмуса. многие виды требовательны к чистоте воздуха и не выносят задымления, из-за чего их часто используют в качестве бииндикаторов загрязнения окружающей среды. некоторые лишайники, например, ягель, являются основной пищей северных оленей.

Эпительная ткань. Месторасположение: покрывает внутренние органы, кожу, железы внешней и внутренней секреции, дыхательные пути. Функции: защитная и секреторная.

Мышечная ткань. Месторасположение: язык, глотка, часть пищевода, опорно-двигательная система, сердце, органы пищеварения, кровеносные сосуды, лимфотические. Функции: защитная, сократительная.

Нервная ткань. Месторасположение: головной, спинной мозг, нервные узлы, волокна. Функции: обеспечение согласованной деятельности разных систем органов. Обеспечение связи организма с внешней средой.

Соединительная ткань. Месторасположение: