Розмноження — невіддільна складова життя. Усі живі організми — це самовідтворювані системи, тобто такі, що здатні розмножуватися1. Розмноження властиве й найдрібнішій одиниці живої природи — клітині. Розмноження клітини потребує реплікації ДНК: клітини розмножуються шляхом поділу з утворенням двох ідентичних. Найпростішим є процес поділу бактеріальної клітини. Здебільшого в бактерій одна-єдина хромосома, подвоєння якої відбувається одночасно з діленням клітини. Плазміди бактерій зазвичай представлені великою кількістю копій (від 10 до 1000 копій на клітину).
Вони випадковим чином розподіляються між двома нащадками, проте завдяки великій кількості копій до кожної клітини потрапляє щонайменше кілька з них, що забезпечує їх передавання та збереження. Приблизно в такий самий б здійснюється розподіл мітохондрій і хлоропластів у більшості еукаріотів. Вони розмножуються незалежно від ядерного геному, а потім, у процесі поділу, розподіляються між нащадками.
Але з ядерним геномом усе набагато складніше. Річ у тім, що великі геноми еукаріотів організовані у вигляді кількох окремих хромосом, які наявні в ядрі у фіксованій кількості копій (однієї чи кількох). Для таких клітин виникає проблема розподілу хромосом між клітинами-нащадками. Ця проблема спричинила виникнення в еукаріотів складно організованого процесу поділу ядра зі збереженням кількості хромосом — мітозу. У ході мітозу відбувається розподіл хромосом материнської клітини між двома дочірніми, а потім — поділ цитоплазми між дочірніми клітинами.
Болотистые луга.
Данное природное сообщество собрало в себе множество самых разных, не таких как все остальные, видов. С первыми лучами солнца, примерно к пяти утра, просыпаются улиточки. Так как луга чаще всего находятся в непосредственной близости к водоёмам, то в их влажной среде находят себе пристанище раки, приходит на водопой сакральные олени. Слышно кряканье утят, вечно спорящих о чем-то. То тут, то там мелькают капчи, каждый раз меняя свой окрас. В болотах юного натуралиста поджидают змеи, каждая из которых красуется своим размером и толщиной. Там где посуше собираются хомячки, которые обычно становятся едой для более опытных и при хищников. Их норки еще не готовы для такого образа жизни.
Человек, безусловно, повлиял на жизнь этого сообщества. Сколько вымерло видов благодаря ему! Не осталось на лугу восточных венценосных журавлей, что тихо сидели в своем пруду, не увидишь куколок бабочек. Очень важно беречь обитателей этого маленького мира!
