Объяснение:
Кількість жовчі та фази жовчовиділення: І фаза — жовч А — вміст дванадцятипалої кишки до введення подразника. Протягом 20–40 хв у нормі виділяється 15–45 мл жовчі. Зменшення кількості жовчі, що виділилась за цю фазу, свідчить про її гіпосекрецію, яка досить часто виявляється при холециститі. Гіперсекреція можлива після холецистектомії, у фазі неповної ремісії загострення холециститу, при нефункціонуючому жовчному міхурі, при гемолітичній жовтяниці. Виділення більш світлої жовчі відмічають при ураженні печінкової паренхіми, порушенні прохідності загальної жовчної протоки. Переривчасте виділення вказує на гіпертензію сфінктера Одді (дуоденіт, ангіохоліт, жовчні камені, злоякісне новоутворення). Порція А може бути взагалі відсутня у розпал хвороби Боткіна. ІІ фаза (сфінктер Одді закритий) — час від моменту введення подразника до появи жовчі А1 — 3–6 хв. Скорочення ІІ фази може бути зумовлене гіпотонією сфінктера Одді або підвищенням тиску в загальній жовчній протоці. Подовження її може бути пов’язане з гіпертрофією сфінктера Одді, стенозом дуоденального сосочка. Сповільнення проходження жовчі через міхурний проток, зокрема при жовчнокам’яній хворобі, також зумовлює подовження цієї фази. ІІІ фаза — жовч A1 — вміст загальної жовчної протоки; протягом 3–4 хв виділяє 3–5 мл жовчі. Подовження ІІІ фази до 5 хв може відмічатися при атонії жовчного міхура або його блокад або органічного походження (камені в жовчному міхурі). Кількість жовчі фракції А1 зменшується при тяжких ураженнях печінки та збільшується при розширенні загальної жовчної протоки. IV фаза — жовч В — вміст жовчного міхура. Протягом 20–30 хв виділяється 20–50 мл жовчі. Прискорення виділення жовчі В свідчить про гіпермоторну дискінезію жовчного міхура при збереженні його нормального об’єму. Тривале виділення жовчі або переривчасте при збільшеній кількості виявляють при г й дискінезії жовчного міхура. Зменшення кількості виділеної жовчі свідчить про зменшення об’єму жовчного міхура, зокрема при його склеротичних змінах, холелітіазі. Фракція жовчі В відсутня при: закупорці міхурного протоку каменем або новоутворенням; порушенні скорочувальної здатності жовчного міхура внаслідок запальних змін; втраті жовчним міхуром здатності концентрувати жовч внаслідок запальних змін; відсутності так званого міхурного рефлексу, тобто випорожненні жовчного міхура у відповідь на введення загальноприйнятих стимуляторів. Відмічають у 5% здорових осіб, але може бути зумовлене ще й дискінезією жовчовивідних шляхів. V фаза — «печінкова» — жовч, порція С; витікає безупинно, поки стоїть зонд. Сповільнення витікання відзначають при ураженні печінкової паренхіми. Повна відсутність усіх порцій жовчі при зондуванні у правильному положенні оливи зонда у дванадцятипалій кишці може бути наслідком: стискання загальної жовчної протоки каменем або новоутворенням; припинення жовчовидільної функції при тяжких ураженнях паренхіми печінки.
У нормі відносна щільність порції А — 1,003–1,016 г/л; В — 1,016–1,032 г/л; С — 1,007–1,011г/л. Відносна щільність порції А збільшується при закиданні порції В, при гемолітичній жовтяниці, знижується при порушенні функції печінки, ураженні її паренхіми (вірусні гепатити, цироз), порушенні надходження жовчі у дванадцятипалу кишку. Відносна щільність порції В збільшується при згущенні жовчі (застій), жовчнокам’яній хворобі, при дискінезіях жовчовивідних шляхів; зменшується — при зниженні концентраційної здатності жовчного міхура. Відносна щільність порції С збільшується при гемолітичній жовтяниці та знижується при зменшенні секреції білірубіну (гепатити, цироз печінки). У здорової людини вміст жовчних кислот у порції А становить 17,4–52,0 ммоль/л, у порції В — 57,2–184,6 ммоль/л, у порції С — 13,0–57,2 ммоль/л. Збільшення їх у порції С відмічають при підвищеній секреції холевих кислот печінковими клітинами, зменшення — при секреторній недостатності печінкових клітин. У здорової людини вміст холестерину в жовчі в порції А — 1,3–2,8 ммоль/л, порції В — 5,2–15,6 ммоль/л, у порції С — 1,1–3,1 ммоль/л. Збільшення в порціях А і В відзначається при жовчнокам’яній хворобі, холециститі, а зменшення — при порушенні концентраційної здатності жовчного міхура. Вміст білірубіну в жовчі в нормі наведено в таблиці.
періодичні зміни умов середовища.
зміни, що повторюються в навколишньому середовищі з дня надень, з року в рік через певні проміжки часу (періоди), називають періодичними. у природі нашої країни протягом року змінюються кількість надходження сонячного світла і тепла, температура повітря, опади. змінюються відповідно пори (сезони) року — весна, літо, осінь, зима. такі зміни називаються сезонними.
щодоби відбувається зміна дня і ночі. такі зміни називаються добовими.
як ви вже знаєте, сезонні зміни зумовлені рухом землі навколо сонця, а добові — навколо своєї осі.
періодичні зміни умов середовища пов'язані з рухом нашої планети навколо сонця та навколо своєї осі.
пристосування рослин до періодичних змін умов середовища. коли змінюються день і ніч, то відповідно змінюються освітлення, температура і вологість повітря.
пристосування рослин до зміни пір року вам добре відомі.
взимку рослини перебувають у стані спокою. їхні корені не поглинають воду, по стеблу не рухаються речовини. навесні, коли земна поверхня починає більше отримувати від сонця світла і тепла, змінюються умови середовища — волога, що еу ґрунті, стає доступною кореням рослин. рослини починають швидко рости і розвиватись. улітку вологи, світла і тепла вистачає, щоб продовжували ріст і розвиток рослин. восени світловий день коротшає, ночі довшають, температура повітря знижується. вода не може надійти у корені. за таких умов ріст і розвиток рослин уповільнюються, у багатьох із них опадає листя. це біологічне явище називають листопадом (мал. 143).
листопад — дуже важливе пристосування рослин до умов зими. якби листяні дерева нашої місцевості не скидали на зиму листя, вони загинули б, тому що листя продовжувало б випаровувати воду, в той час як її надходження з мерзлого ґрунту припинилося. ялина і сосна легко переносять узимку тимчасову нестачу води. хвоя випаровує її набагато менше, ніж листки листяних дерев.
рослини пристосувалися до або збільшення світлового дня, зниження або підвищення температури повітря і ґрунту, кількості вологи та ін.
пристосування тварин до періодичних змін умов середовища. під впливом чинників неживої природи відбуваються періодичні зміни і в житті тварин. одні з них пристосувалися до активного життя вдень, інші — вночі. наприклад, горобці, ластівки — денні птахи, а сови, пугачі — нічні.
сови полюють уночі, тому в них дуже гострий зір і прекрасний слух. великі і опуклі очі сови вловлюють найслабше світло. саме тому вони добре бачать не тільки в сутінках, а й у темряві.
кажани також нічні тварини. але на відміну від сов — вони орієнтуються в темряві за власних звукових сигналів. це є пристосування кажанів до нічного способу життя.
метелики павичеве око і білан капустяний активні вдень, а бражник березковидний — уночі (мал. 144). денні метелики мають яскраве забарвлення та добре розвинений зір, а в нічних забарвлення невиразне і розвинений нюх.
пристосуваннями тварин до добових змін умов
середовища є різна активність у світлу й темну пору.
