ответ:Жіноча статева система (лат. Female systemata genitalia) — систем організму жінки, відповідальна за репродуктивну і ендокринну функції (секреція статевих гормонів, що забезпечують нормальне функціонування репродуктивної системи і організму жінки в цілому[1]).
Складається зі статевих органів та статевих ознак: первинних (геніталії, молочні залози) і вторинних (наприклад, тип розподілу жирової тканини, тип оволосіння).
Жіночі статеві органи поділяються на зовнішні та внутрішні, межею між якими є гімен (за його наявності) чи вхід у вагіну. Зовнішні геніталії — вульва (лобковий горб, великі та малі статеві губи, клітор (голівка та каптур), промежина, гімен, вхід у вагіну, отвів сечівника), забезпечують сексуальну насолоду, виділення менструацій та сечі.
Внутрішні геніталії (вагіна, матка та її придатки (фаллопієві труби і яєчники) — відповідають за репродуктивну функцію (коїтус, запліднення, вагітність, пологи).
При народженні у жінок вже є певний[який?] запас яйцеклітин, і після менархе в пубертаті (11 – 15 років) вони витрачаються протягом менструальних циклів[2] дітородного періоду до менопаузи (45 – 55 років) внаслідок зниження секреції прогестерону та естрогену[2][3].
Чолові́к (множина — чоловіки)[1] — це доросла людина чоловічої статі, однієї з двох статей роду людей (людина іншої статі — жінка). Символ чоловіка — ♂, символ Марса. Немовлята чоловічої статі часто асоціюються у західноєвропейських культурах з блакитним кольором, у той час як немовлята жіночої статі, — з рожевим.
Объяснение:
Эвглена зелёная — типичный растительный жгутиконосец, имеет зелёное веретеновидное, длинное тело, задний конец которого обычно заострён, на переднем тупом конце расположен жгутик. У переднего конца имеется красный глазок (светочувствительный органоид)[1]. Длина тела 50—60 микрометров, ширина 14—18 микрометров. Форма тела подвижна: эвглена может сжиматься, становясь короче и шире. Размножается зелёная эвглена путём продольного деления клетки[1]. При наступлении плохих для неё условий среды (зима, пересыхание водоёма) зелёная эвглена образует цисту, при этом утрачивает жгутик и становится шарообразной.
Эвглена зелёная к автотрофному типу питания за счёт наличия хлоропластов. Фотосинтез происходит на свету. В темноте же вследствие его невозможности эвглена зелёная питается гетеротрофно. Длительное пребывание в малоосвещённых местах приводит к «обесцвечиванию» зелёного тела эвглены: хлорофилл в хлоропластах разрушается, и эвглена приобретает бледно-зелёный или вовсе теряет цвет. Однако при возвращении в освещённые места у эвглены вновь начинает иметь место автотрофное питание. Эвглена зелёная перемещается с жгутика, при этом движется вперёд тем концом, на котором он расположен[1].
Часто в природе при определённых благоприятных условиях происходит массовое размножение эвглен. Тогда вода в пруду или речной заводи, которая вчера ещё была прозрачна, становится мутно-зелёной или буроватой. В капле этой воды под микроскопом можно увидеть массу эвглен.Думаю это то что понадобиться
