Очень Задача 5
Дано, Решение

Варлаамо-Хутынский Спасо-Преображенский монастырь расположен на правом берегу реки Волхов в 7 км от Великого Новгорода. Согласно народному преданию, место это находилось во власти нечистой силы и называлось «Хутынь», то есть худое место. Здесь уединился для молитвы монах Варлаам, срубил себе небольшую келейку и много трудился: рубил дрова, возделывал нивы.  Слух о подвижнике пронесся по всей округе, и люди стали стекаться к нему, чтобы послушать его наставлений. К Варлааму приходили князья и вельможи, шли и бедные люди, чтобы получить от него полезное наставление, и все получали желаемое. Не одни поучения привлекали к преподобному Варлааму посетителей. Его строгая нестяжательность и духовная опытность всем приходившим к нему — вельможным людям и простолюдинам, богатым купцам и бездомным инокам — приносила великую душевную пользу.

Долго Варлаам жил отшельником вместе со своими учениками. Так как его жизнь привлекала к нему многих желающих быть рядом с ним, то он решил устроить на Хутыни обитель. Сперва в том месте он заложил каменный храм в честь Преображения Господня. 19 августа 1192 года его освятил архиепископ Григорий в праздник Преображения Господня. Варлаам старался снабдить свой монастырь средствами к существованию и оградить его имущество от притязаний корыстных людей. Он пожертвовал обители поемный луг, рыбные ловли, село, земли, сенокосы и нивы, скот и слуг. Создавая строения обители и его хозяйство, преподобный Варлаам не забыл и внутреннего устройства монастыря — жизни иноков. Он дал обители своей устав, который, к сожалению, не сохранился до нашего времени. По уставу, Хутынский монастырь, вероятно, был общежительным. По крайней мере известно, что Варлаам предписал монастырю расходовать остатки своих средств на благотворительность. Заповедь Варлаама, данная обители, была следующая: «Странных с пути покоить, поить и кормить, приезжих на конях покоить всяким покоем и творить милостыню нищим. Если страннолюбия не забудете, то благодатью Божией обитель моя никогда не оскудеет».

Устроив Хутынскую обитель, преподобный почувствовал приближение своей кончины. В это время вернулся из Константинополя паломник Добрыня Ядрейкович, в монашестве Антоний, сверстник преподобного Варлаама. Рад был подвижник своему духовному брату и поручил ему свой монастырь. Преподобный говорил своему другу: «И ранее помышлял ты о сем святом месте. Ныне же я предаю его тебе: снабжай его всем и сохраняй, ибо я отхожу к Небесному Царю. Рад я, что вижу тебя. Господь же зовет меня отсюда».

Сегодня Варлаамо-Хутынский монастырь является женским монастырем. С 1992 года в монастыре начала возрождаться монашеская жизнь. В монастыре были проведены большие работы по восстановлению. Действует мастерская по пошиву облачений и вышивке, развивается иконописание. Монастырь занимается хозяйством — приумножается скотный двор, есть много пахотной земли под засевы овощных культур

Тоді князь говорить:

— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!

От Ілля Муромець і каже:

— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.

А Солов'ю-розбійнику наказав:

— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!

Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.

— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?

Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.

Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.

А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.

Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».

Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:

— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:

— Що нам робить? Дочка каже:

— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?

— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.

— Та ні, ні, ану, пошліть!

Він знов кричить на неї, а далі:

— Та, може, і справді він живий.

Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:

— Ану, пошлю, підіть подивіться!

Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.

Повернулись вони до князя і говорять:

— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.

— Правда?

— Правда.

— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:

— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!

— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!

Послав князь княгиню.

Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:

— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:

— Ану, піду я по

Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:

— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.

І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.

А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:

— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?

А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.

Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.