Ісаак Ілліч Левітан (18 (30 серпня) 1860, Кібартай, Волковиський повіт, Сувальська губернія, Російська імперія (нині Литва) — 22 липня (4 серпня) 1900, Москва) — російський художник єврейського поход
Життєпис
Народився 18 серпня (30 серпня за новим стилем) 1860 в містечку Кібартай (нині Литва) поблизу станції Вержболово в інтелігентній єврейській родині. Дід майбутнього художника був рабином. Батько Ілля Абрамович, продовжуючи сімейну традицію, теж готувався стати рабином, але вибрав світську службу: служив на залізниці — перекладачем, контролером, касиром, був учителем іноземних мов. Він переїхав до Москви, сподіваючись, що там діти (їх було четверо) отримають гіднішу освіту. Це трапилося в 1870. У Москві Ілля Абрамович перебивався копійчаними уроками, але при цьому з увагою ставився до душевних устремлінь підлітків і не заперечував, коли спочатку старший син, Адольф (Авель), а потім і молодший, Ісаак, захотіли навчатися живопису. Так брати опинилися в Московському училищі живопису, скульптури та зодчества. Ісаак вступив до училища зовсім юним — в 1873.
З цього часу ми можемо простежити його життя досить докладно — завдяки численним спогадам про нього. Про дитинство ж художника, взагалі кажучи, відомо небагато — він не любив згадувати про нього, а листи, з яких ми могли б почерпнути докладніші відомості, були знищені з волі Левітана після його смерті.
Тим часом жив він у ті роки дуже важко. У 1875 померла його мати, а двома роками пізніше — батько. Левітан залишився без засобів до існування. Йому ніде було прихилити голову, він в буквальному розумінні слова голодував. В училищі його звільнили від плати за навчання, постачали фарбами та іншими художнім приладдям. Деякий просвіт намітився в 1879 році, коли Рада училища призначила Левітану стипендію генерал-губернатора Москви, а П. Третьяков за сто рублів купив його картину «Осінній день. Сокольники». Втім, саме в цей час вибухнуло інше нещастя — після соловйовського замаху на Олександра II усіх євреїв виселили з Москви. Митець жив під Москвою, а на заняття їздив на «чавунці». Ця історія, до речі, повторилася в 1892 році, коли зі столиці вигнали вже
