Книги Старого Завіту поділяються на три великі цикли. Перший цикл — це П’ятикнижжя — п’ять хронікально-епічних книг, що приписуються Мойсеєві: Книга Буття, Книга Вихід, Книга Левіт, Книга Числа, Книга Второзаконня (Повторення Закону). Другий цикл — «Пророки» — розділ, у який входять давні хроніки: «Книга Ісуса Навіна», «Книга Суддів Ізраїлевих», «Книги Царств», а також до цього циклу входять твори пророків, що їх приписують Ісаї, Єремії, Єзекиїлу та дванадцяти «малим пророкам». Третій цикл — «Писання» — збірник текстів різних жанрів: гімни, повчальні повісті, збірки афоризмів, хронікальні тексти, любовна поема «Пісня над Піснями».
Історія створення Старого Завіту охоплює період від ХІІ до ІІ століття до н. е. Мова оригіналу Старого Завіту, з якого перекладалися майже всі книжки — давньоєврейська, деякі твори, зокрема «Книга приповістей Соломонових», писалися грецькою мовою.
Подробнее - на -
Друга половина ХХ століття стала новим історичним періодом, у якому відобразилися наслідки катастроф двох світових воєн та інших трагедій і сформувалися нові світоглядні та мистецькі концепції. Доволі відчутним результатом Другої світової війни стала політизація літератури, автори антивоєнних і антиутопічних творів розмірковують над причинами катастроф, проблемами відповідальності як урядів, так і пересічних людей за скоєне зло і перед собою, і перед людством.
У другій половині ХХ століття продовжував існувати реалізм, проте в межах цього напряму в ХХ столітті виникли дві концепції. Перша (консервативна, або закрита) концепція реалізму доволі жорстко відгороджувалася від нереалістичних тенденцій у мистецтві, орієнтуючись на широку описовість дійсності. Проте такого роду література поступово вичерпала себе і перетворилась або на комерційно-розважальну, обслуговуючи смаки масової культури, або ж у країнах із тоталітарним режимом почала виконувати пропагандистську функцію, підпорядковуючись панівній ідеології.
У 1950—1960-х роках небувалої популярності набула латиноамериканська проза, представлена у творчості Хорхе Луїса Борхеса, Хуліо Кортасара, Ґабріеля Ґарсіа Маркеса та інших. Автори «нової літератури» поєднали риси інтелектуальної літератури з побутово-етнографічними реаліями, міфологією, створивши самобутнє мистецьке полотно. З Латинською Америкою пов'язують розквіт магічного реалізму, риси якого були ще у творчості Франца Кафки.
