Современная картина Вселенной возникла только в 1924 г., когда американский астроном Эдвин Хаббл показал, что наша Галактика не единственная. На самом деле существует много других галактик, разделенных огромными областями пустого Для доказательства Хабблу требовалось определить расстояния до этих галактик, которые настолько велики, что, в отличие от положений близких звезд, видимые положения галактик действительно не меняются. Поэтому для измерения расстояний Хаббл был вынужден прибегнуть к косвенным методам. Видимая яркость звезды зависит от двух факторов: от того, какое количество света излучает звезда (се светимости), и от того, где она находится. Яркость близких звезд и расстояние до них мы можем измерить; следовательно, мы можем вычислить и их светимость. И наоборот, зная светимость звезд в других галактиках, мы могли бы вычислить расстояние до них, измерив их видимую яркость. Хаббл заметил, что светимость некоторых типов звезд всегда одна и та же, когда они находятся достаточно близко для того, чтобы можно было производить измерения. Следовательно, рассуждал Хаббл, если такие звезды обнаружатся в другой галактике, то, предположив у них такую же светимость, мы сумеем вычислить расстояние до этой галактики. Если подобные расчеты для нескольких звезд одной и той же галактики дадут один и тот же результат, то полученную оценку расстояния можно считать надежной.
Объяснение:
Тема любові, звичайно основна. Причому зачіпається вона не тільки в контексті відносин Ромео і Джульєтти, але і виступаючи в якості важливої сфери людського життя. Про неї говорять багато персонажів, кожен бачить в ній свое.
Крім любові між чоловіком і жінкою, в трагедії велике місце відводиться межі між любов’ю і закоханістю, юнацькою пристрастю. Виділяється і тема материнської, батьківської, одним словом родинної любові, а також любові годувальниці до Джульєтти.Трагедія «Ромео і Джульєтта» як саме життя сповнена тем, проблем і їх рішень. Але якщо проблему автор ставить ясно, чітко – вона виходить від самих персонажів, то шляхів її вирішення завжди кілька. Герої проходять лише один з них. Саме ця цінність п’єси як досвіду поколінь, як ілюстрації загальнолюдських вічних проблем, з якимистикаються все нові і нові епохи, і є причиною її живучості.
