скласти мiнi твiр на тему творчисти
Басьо Бернса лонгфелло родари
​

 Картина Константина Федоровича Юона «Волшебница-зима» написана в 1912 году. В эти годы художник часто обращается к теме родной природы, жизни русской деревни. На картине «Волшебница-зима» также изображена окраина села. На заднем плане видны дома, а за ними заснеженный лес. Морозное утро разодело деревья в наряд удивительной красоты. Вдалеке, на пригорке, виднеется церковь. И деревья, и церковь, и снег сливаются в одно белоснежное раздолье, в легкую дымку. Лишь справа чернеет хвойный лес, оттеняя окружающую белизну.

  День солнечный, погожий. Снег сверкает настолько ярко, что режет глаза, как будто находишься там, среди гуляющих людей. Народу на сельской улице много. Художник изобразил праздничный или воскресный день. Вот прогуливаются по деревенской улице девушки. Парни решили дать коням возможность размяться в неспешной скачке по морозному воздуху. На другой стороне крестьяне едут по своим делам. Встретились две приятельницы у саней да задержались, увлеченные разговором. Лошади, воспользовавшись передышкой, обнюхивают снег. Вдруг там найдется какая-нибудь травинка или клок сена.

  На замерзшем пруду лед гладкий и ровный. Деревенские ребятишки при его под каток и теперь с удовольствием катаются на коньках. А на берегу собрались зрители. Старые крестьяне наблюдают, как легко катятся ребята по льду и вспоминают, как и сами скользили непринужденно, привлекая внимание молодых крестьянок. К катку спешит молодая женщина с ребенком. С ними идет и бабушка. Ребенок еще мал и не сможет кататься на коньках. Но он с удовольствием будет наблюдать, как летят на быстрых коньках по гладкой ледяной поверхности другие ребята. Не у всех детей есть коньки. Кто-то просто смотрит на катающихся.

  Но зима – это еще и игры, различные зимние развлечения. У пруда мальчишки играют в снежки. Весело перекидываются они, стараясь засыпать один другого. А двое других ребят устроили борьбу и пытаются повалить на снег один другого. Много народа собралось у пруда. Кто разговаривает, кто смотрит на забавы детей. Но никому не хочется уходить домой в этот прекрасный день, когда легкий морозец посеребрил деревья, яркое солнце освещает все вокруг, заставляя окрестности сверкать, как будто многочисленные драгоценные камни разбросаны по земле и на деревьях.

  Полотно К.Ф. Юона будоражит воображение зрителя. Хочется отправиться туда, на каток, прокатиться с ветерком, чтобы легкий морозец зажег щеки ярким огнем. Хочется пройти по скрипучему снегу, вдохнуть свежего воздуха с неповторимым запахом, который есть только у русской зимы. Великолепная картина!

Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.

Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.

Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.

Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.

Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…

Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.

Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.