Статус, престиж, материальное обеспечение - показатели социального признания в обществе

ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.

Авести́ (от итал. travestire — переодевать) — театральное амплуа, требующее исполнения соответственно переодетым лицом роли другого пола; преимущественно актриса, исполняющая роли мальчиков, подростков, девочек, а также роли, требующие переодевания в мужской костюм.[1][2][3]

В современном театре (реже в кино) к услугам актрис-травести прибегают, главным образом, потому, что добиться от актёра-ребёнка требуемого для сложных ролей исполнительского мастерства нелегко. Кроме того, актёр-подросток быстро взрослеет, и на его роль нужно было бы вводить нового исполнителя, тогда как актриса-травести может выступать в одной и той же роли многие годы.

К травести относятся: в драматическом театре роли девушек, которым по ходу действия приходится выдавать себя за мужчин, переодеваться в мужское платье (например, Шура Азарова в комедии А. Гладкова «Давным-давно», Беатриче в комедии Карло Гольдони «Слуга двух господ»; Габриэль в водевиле Ф. А. Кони «Девушка-гусар»), Тильтиль и Митиль в «Синей птице» Мориса Метерлинка[2].

Травести называют также оперных певиц, выступающих в партиях юношей (которые композиторами XVIII века создавались для женских голосов меццо-сопрано, контральто). Например, Зибель — «Фауст» Ш. Гуно, Лель — «Снегурочка» Н. А. Римского-Корсакова[2][3].

Среди наиболее известных актрис-травести советского и российского театра и кино — Янина Жеймо, Ольга Бган (первая исполнительница роли Маленького принца на советской сцене), Лидия Князева, Мария Барабанова, Лариса Голубкина, Варвара Асенкова, Алиса Фрейндлих [4], В. Д. Бендина[5], Е. Н. Морес, З. Ф. Булгакова[6], Н. Н. Казаринова, К. П. Коренева, М. П. Неменко-Бабковская[7], А. А. Охитина, В. А. Сперантова, Л. С. Чернышёва.[2][8] и другие. Из широко известных западных и восточных актрис к этому амплуа относят шведскую оперную певицу Малену Эрнман и французских актрис Виржини Дезаже и Сару Бернар, канадку Мэри Пикфорд, американку Мод Адамс, а также актрис Гонконга, Тайваня и Японии Айви Лин По, Ян Лихуа и Хибари Мисору.