В этой главе писатель рассказывает, как в течение шести лет город Глупов не горел, не голодал, не испытывал ни повальных болезней, ни скотских падежей, и такое благоденствие народ приписывал по простоте своей начальнику Петру Петровичу Фердыщенко.
Но на седьмом году правления этого градоначальника произошли изменения: он скинул замасленный халат и стал ходить по городу в вицмундире, В начале 1776 г., посетив кабак, градоначальник увидел там Алену Осипову и влюбился в нее. У Аленки был муж — Дмитрий Прокофьев. Аленка на предложение Фердыщенко жить с ним в любви ответила отказом. Тогда градоначальник решил ей отомстить. Он приказал подселить в квартиру, где проживала Алена с мужем, двух инвалидов. Алена прогнала этих инвалидов. На следующий раз бригадир вновь делал знаки Алене в кабаке и вновь получил отказ. Вечером женщина, упав в ноги мужу, рассказала, что придется ей стать любовницей градоначальника. Муж Алены, Митька, взбунтовался, стал ей угрожать расправой. Узнав об этом бунте, градоначальник приказал наказать его за это. Бунтовщика заковали и увели. Алена бросилась к бригадиру на двор. Бригадир пытался склонить ее к любви, но Аленка не стала изменять мужу. Митьку обвинили в поджоге двора градоначальника и отправили в Сибирь. Аленка всхлипывала.
За грехи бригадира расплачивались все глуповцы: в городе наступил голод, люди стали помирать. Обвинив во всех грехах Алену, глуповцы расправились с ней: «взнесли на верхний ярус колокольни и бросили оттуда на раскат с вышины более пятнадцати саженей…» Ее тело разнесли голодные псы. И в городе после этой кровавой драмы появился хлеб.
ответ:
постановка проблеми. питання про взаємовпливи в розвиткові
педагогіки, культури й мистецтва не є новим. воно постійно постає перед
істориками педагогіки, істориками культури, мистецтвознавцями. дійсно,
автохтонного розвитку мистецтва окремо взятої країни, що не підлягало
ніяким зовнішнім упливам, практично ніколи на існувало. тому, колирозглядуємо історію педагогіки європейського регіону, необхідно
водночас вивчати й ті явища, що впливали на його розвиток.
прийняття в київській русі християнства за константинопольським
зразком свого часу визначило пріоритети й завдання освіти на тисячоліття
вперед. візантійський менталітет, що був перенесений на київський ґрунт,
поєднався тут із прадавніми слов’янськими традиціями. таким чином,
розуміння витоків шкільної освіти в україні є необхідною умовою для стратегії
її розвитку, передбачення та прогнозування можливих наслідків.
аналіз актуальних досліджень. на внеску однієї історико-культурної
традиції в іншу, що дає їй можливість далі повноцінно розвиватися,
неодноразово наголошував г. гегель [4]. про часткову «трансплантацію»
візантійської релігійно-музичної спадщини з її компонентом духовного
виховання вів мову у своїх працях д. ліхачов [7]. місцю візантійського
музичного виховання в церковній обрядовості київської русі присвячені
роботи і. арванітіса, б. асаф’єва, п. гнедича, н. єфимової [1; 2; 5; 6].
незважаючи на достатню кількість досліджень, присвячених місцю
візантійської спадщини в музичному вихованні київської русі, недостатньо
таких, де б аналізувалося спільне та відмінне у візантійській і давньокиївській
традиціях, або мова йшла би про «діалог» культур, а не про
«трансплантацію» грецької культури на слов’янський ґрунт. тому мета
дослідження ‒ виявити спільні та відмінні риси музики візантії та київської
русі, показати відповідність змісту музичного виховання загальному рівню
розвитку культури суспільства та орієнтованість змісту музичного
виховання на певну культурну, релігійну чи національну традицію.
методи дослідження. з метою виявлення спільного та відмінного у
візантійський і давньоруській традиціях музичного виховання
використовувалася низка методів: історико-порівняльний – для відтворення
подій культурно-історичного процесу; аналогії та компаративістики – для
виявлення особливостей становлення давньокиївської системи музичного
