Людина, яку я поважаю і на яку хочу бути схожим,— це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає мені хороші поради. І, часом, коли мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. Але, коли приходить мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість.
Інколи, буває мама насварить мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. Але частіше я буваю неправий. А коли розумію це, йду до мами і пере мама мене завжди вибачає, як би я не провинився.
Одного разу я уявив, що мами немає. Як тоді склалося б моє життя? Про це страшно навіть подумати. І я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і розрада, і все-все на цьому світі.
Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. А інакше не може й бути.
