новітню епоху великих соціально-економічних перетворень український народ вступив без власної держави. Він був об'єктом жорстокого колоніального гноблення. Іноземні поневолювачі безсоромно грабували багаті землі, природні ресурси України. Тяжке становище трудового народу, особливо селянства, посилювалось його соціальною та політичною незахищеністю
Після скасування кріпосного права в Україні виникають різні форми економічної самооборони громадянства, які ґрунтувалися на багатовікових народних традиціях.
Найважливішою з них стає кооперація, як рух самооборони економічно слабких і соціальне принижених верств населення. Важливу роль не лише в національно-культурному, а й в економічному піднесенні українського народу відігравали українські суспільні організації 60-70-х років XIX ст.
Ініціатором організації першого споживчого кооперативу в Україні виступила харківська громада. Статут харківського споживчого товариства було затверджено 6 жовтня 1866 p. З самого початку товариство налічувало 64 члени з повним (50 крб.) та 292 члени з неповним паєм. Крім торгівлі предметами широкого вжитку, товариство мало свою їдальню, пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало своїх членів паливом. Товариство ознайомлювалося з кооперативним рухом на Заході, його представники побували у Великобританії, Франції та Німеччині, підтримували зв'язки із зарубіжними кооперативними організаціями.
У 1870 p. з ініціативи харківського споживчого товариства було заплановано кооперативний з'їзд та утворення споживчого кооперативного союзу. Проте харківський губернатор заборонив проведення цих заходів на тій підставі, що діяльність таких товариств не повинна поширюватися поза межі одного міста.
Друге кооперативне споживче товариство засновано у Києві наприкінці 1868 p. Його раду очолювали тогочасні найвидатніші діячі українського національного руху, провідні науковці В. Антонович, О. Кістяківський, М. Яснопольський, М. Зібер, М. Драгоманов, В. Гец.
Активну участь у діяльності товариства брали інші члени київської громади, студенти університету. Його фундатором був відомий молодий економіст М. Зібер. Товариство налагодило торгові зв'язки з Харковом, Полтавою, Одесою, Борзною, Керчю. В той самий час виникли споживчі товариства в Єлізаветграді, Ізюмі, Балті, Севастополі, Сімферополі, Миколаєві, Херсоні, Катеринославі, Чернігові, Лебедині. Протягом 1866-1870 p. в Україні діяло 20 споживчих кооперативів. Їх загальна кількість в імперії Романових тоді становила 63.
Однак перші українські кооперативи проіснували лише кілька років, їх занепад був зумовлений рядом причин. Насамперед погано був підготовлений соціальний ґрунт для кооперативної діяльності. Переважна більшість громадян ще не розуміла суті та значення
Ааа, обожаю темы про богов, постараюсь описать каждого кратко
В древнеславянской мифологии насчитывается довольно-таки немалое количество богов и богинь, но сегодня я хочу рассказать о самых известных из них.
1) Род. Бог Род является одним из самых древнейших богов в древнеславянской мифологии. Род был богом неба, грозы, плодородия. О нем говорили, что он едет на облаке, мечет на землю дождь, и от этого рождаются дети. Он был повелителем земли и всего живого, являлся языческим богом-творцом. В славянских языках корень «род» означает родство, рождение, воду (родник), прибыль (урожай), такие понятия, как народ и родина, кроме того, он означает красный цвет и молнию, особенно шаровую, называемую «родия». Это разнообразие однокоренных слов, несомненно, доказывает величие языческого бога.
2) Перун. Его представляют статным, высокого роста, с черными волосами и длинной золотой бородою. Восседая на пламенной колеснице, он разъезжает по небу, вооруженный луком и стрелами, и разит нечестивых. Пущенная им стрела поражает тех, в кого бывает направлена, и производит пожары. В теплые дни весны Перун являлся со своими молниями, оплодотворял землю дождями и выводил из-за рассеянных туч ясное солнце; его творческою силою пробуждалась природа к жизни и как бы вновь созидался прекрасный мир.
3) Сварог. Верховный владыка Вселенной, родоначальник прочих светлых богов или, как называли его славяне — великий, старый бог, прабог, в отношении к которому все другие стихийные божества представлялись его детьми, прибогами (т.е. младшими, от него происшедшими). От него родились боги солнца, молнии, облаков, ветров, огня и вод. Во мраке туч он возжигал пламя молний и таким образом являлся творцом небесного огня; земной же огонь, по древнему преданию, был божественный дар, низведенный на землю в виде молнии. С восходом солнца, с возжением его светильника, соединялась мысль о его возрождении, и потому Сварог есть божество, дающее жизнь Солнцу.
4) Велес. Один из древнейших восточнославянских богов, бог-облачитель, который покрывает небо дождевыми тучами, или, выражаясь метафорически, заволакивает его облачным руном, выгоняет на небесные пастбища облачные стада. Велес заведовал небесными, мифическими стадами, был их владыкою и пастырем, но потом, с утратою народом сознательного отношения к своим старинным представлениям, ему приписано было покровительство и охранение обыкновенных, земных стад. С древнейших времен скот считался основным богатством племени, семьи. Поэтому скотий бог Велес был еще и бог богатства. Корень «воло» и «вло» стал составной частью слова «володеть» (владеть). С культом Велеса связано и понятие «волхвы», так как корень этого слова также происходит от «волохатый», «волосатый». Волхвы при исполнении ритуальных танцев, заклинаний, обрядов в древности одевались в шкуру (длаку) медведя или другого животного.
5) Белбог. Хранитель и податель добра, удачи, справедливости, счастья. Белбог и Чернобог — божества дневного света и тьмы, добра и зла. Оба божества участвуют в творческой деятельности природы: темное, как представитель помрачающих небо и замыкающих дожди облачных демонов, и светлое, как громитель туч, низводящий на землю дождевые потоки и просветляющий солнце. Древний ваятель сделал статую Белбога, изображавшую сурового мужчину с куском железа в правой руке. Славянам издревле был известен подобный (испытание железом восстановления справедливости. Подозреваемому в каком-либо проступке давали в руки раскаленный кусок железа и велели с ним пройти шагов десять. И того, чья рука оставалась невредимой, признавали правым.
