Вареники: історія традиційної української страви
Українські вареники корінням ідуть у турецьку кухню. Страву дюш-вар – варені пиріжки з прісного тіста з начинкою – здавна готували в Туреччині. В Україні назва трансформувалася у схожу "вара-ники", а згодом – "вареники". У назві відображено і метод приготування страви – варіння. Традиційними начинками були шкварки, картопля, капуста, цибуля, сир, вишні, мак, калина, сухофрукти. На Полтавщині і Чернігівщині готували вареники з борошняною начинкою. Для цього сало висмажували до сухої шкварки, у киплячий жир додавали борошно. Такою засмажкою і начиняли вареники. Оскільки шкварки на зубах тріщали, страву називали ще "варениками з піском". "Ситні вареники" готували на Харківщині. Начинками були капуста, горох, квасоля. На заході України вареники називали вареними пирогами, але сама страва мало відрізнялася від тієї, яку готували в центрі України. Тісто для вареників робили з пшеничного, житнього і гречаного борошна. Прототип же вареників – турецький дюш-вар – готували на основі кислого молока. У кухнях народів світу є страви, схожі на українські вареники: італійські равіолі, грузинські хінкалі, сибірські пельмені, монгольські манти, китайські дімсами.
