В классе у меня учится девушка. Она очень красивая (для меня), но я не могу с ней разговаривать и пригласить ее куда-то,ведь она безумно мне нравится и у меня возникает СТРАХ, что я скажу что-то не то и я буду скучным, что я ей не понравлюсь. Как мне убрать этот страх

Щоб хуторну хандру прогнати,

Один вигадливий Панок

Задумав до себе розумних наскликати

І світом мудрості розбуркать свій куток.

На раду він покликав Кума,

Бо між розумними то був найкращий цвіт:

Він і мовчить розумно, і розумно дума,

Бо знав людей і бачив світ.

Приїхав Кум — і почали судити:

— Отак і так,— Пан каже,— хочу я;

Чи буде бобу решето, скажи ти?

Чи гарна вигадка моя?

— Цікаве діло! Що й казати! —

Промовив Кум.— Гаразд придумав ти;

Хоч не багатечко, а можна назбирати,

Бо дурнями, мовляв, хоч греблю нагати…

Ось нум лічить, чи прийдеться до діла?

Панько Небреха — перша голова,

Вовчок та Мирний — се ще два;

Нечуй та Свистуненко Сила…

— Тю-тю на тебе! — крикнув Пан.—

На біса ти до гурту пхаєш Силу?

Хіба за те, що дорогий жупан?..

А от і проминув ти Сліпченка Данилу!

— Цить,— каже Кум,— я не збрешу;

Не торохти, сховай слова завзяті,

Скажу я нищечком, бо піч у хаті…—

Той ухо прихилив, а Кум шу-шу, шу-шу…

— Хіба! — промовив Пан і засміявся.—

Покличемо і Силу, коли так…

Розумний, Куме, ти удався!

Куди не поверни — мастак.—

Як радилися, так і сталось;

Як квіточка, надія розцвіла;

Хоч небагатечко гостей зібралось,

А все ж бесіда гарная була.

Як тихая вода, лились розумні речі

І вимовлялось те, чого ніхто не чув;

І Сила там між ними був —

Скакав, як дурень з печі…

— От тобі й на! — хто-небудь пристидить.—

Розумних кликали і дурня приліпили,

Правенько почали та й покривили…—

Та годі вам, мовчіть!

Тут сила не в тому, що дурень Сила,

А в тім, що гроші — сила.

Объяснение:

Какие признаки мы считаем основными для «настоящего» добра, или, точнее, доброго поступка. Прежде всего это, естественно, польза, которую он приносит окружающим. Добро не может быть абстрактным, оно конкретно и всегда направлено на кого-то. Это, так сказать, внешний аспект добра. Но есть у него и внутренний аспект — это его бескорыстие и отсутствие эгоизма. Добро, совершенное с ожиданием вознаграждения и благодарности уже не совсем является добром в наших глазах. А в качестве «вознаграждения» можно рассматривать даже моральное удовлетворение или повышение самооценки после совершенного поступка. Таким образом идеальный добрый поступок должен совершаться совершенно равнодушно, иначе в нем будут, пускай в микроскопической пропорции, присутствовать эгоистические желания и оно перестанет быть незамутненным.