Напевно, в житті кожної людини були історії нещасливого кохання. У більшості випадків нещастя пов’язане з нерозділеною любов’ю. Але у творі Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» головні герої кохають одне одного, однак через кровну помсту їхні родини ворогують і не дозволяють молодим бути разом.
Що ж, це доволі поширена ситуація й у наш час. Нерідко буває так, що на шляху закоханих виникають перепони. На заваді сімейному щастю постають батьки парубка або дівчини. І те, що трапляється в житті, знаходить відображення у художніх творах. Ось чому Ромео і Джульєтта — вічні образи світової літератури.
Я вважаю, що ідея п’єси Шекспіра полягає у доказі святості справжніх почуттів. Автор доводить, що батьки та інші члени родини не повинні втручатися в особисте життя дітей. Будь-яка ворожнеча, чвари й забобони — це зло, яке неминуче призводить до біди.
Нещасливе кохання — проблема, яка існувала й існуватиме завжди. У всесвітній художній літературі образи Ромео й Джульєтти є вічними, бо вони уособлюють собою цю проблему. Ці образи демонструють нам, що щире, чисте, самовіддане кохання існує, всупереч усім заборонам. Юнак і дівчина, незалежно одне від одного, вважають за краще накласти на себе руки, ніж жити без любові всього свого життя.
На жаль, людство не вчиться на своїх помилках. Історії кохання, подібні до тих, що описані у безсмертному творі Вільяма Шекспіра, раз у раз повторюються. Саме тому, на мою думку, образи Ромео та Джульєтти вважають вічними
