Олжобай менен Кишимжандын образдарына синквейн тузгуло.

1. Поезія супроводжує японців упродовж всього життя. (Вірші в житті япон­ців присутні скрізь: на картинах, предметах побуту — рушниках,' серветках тощо.)

2. Силабічна система віршування в японській поезії. (Силабічна (від грец. зуІІаЬе — склад) — система віршування, в основу якої покладено однакову кількість складів (часто — 13, рідше — 11) при невпорядкованому вільно­му розташуванні наголошених та ненаголошених. Її основний метричний за­кон — чергування п’яти і семи складів, з яких і складаються вірші.)

3. Хайку — вірш, що має силабічну форму. (Хайку — це поезія, шо має силабіч­ну форму, яка виникла в Японії і характеризується відсутністю рими та чіткою епіграмною структурою: сімнадцять складів, розподілених між трьома рядка­ми за схемою 5—7—5.)

4. Хайку як «зорова» поезія. (Хайку — це «зорова» поезія, вона допомагає «поба­чити» усе те, про шо говориться у вірші. Головне призначення хайку — ство­рити поетичну картину, яка зможе викликати у читача відповідний настрій, збентежить душу, розбудить уяву, яка домалює відповідні картини.)

5. Підтекст як один із прийомів японської поезії. (Підтекст — це прихований, внутрішній зміст висловлювання.)

6. Мацуо Басьо — видатний майстер хайку. (Мистецтво хайку підніс Мацуо Ба­сьо, який досяг у цьому жанрі найбільших висот.)

Жизнь французского крестьянина. К 70-м гг. XVIII в. из 25-миллионного населения Франции 22 млн составляли крестьяне. Несмотря на то что они уже были лично свободными и имели участки земли, они не являлись её собственниками. Земля принадлежала сеньорам, и за это крестьяне несли в их пользу повинности (денежные или натуральные). Сеньор имел исключительное право владеть мельницей, хлебопекарней, давильней для винограда. Сохранились и исключительные права сеньоров на ловлю рыбы и охоту, при этом они могли охотиться и на крестьянских полях, уничтожая урожай.

В период с 1720 по 1770 г. в сельском хозяйстве произошёл некоторый подъём, связанный с распространением новых культур, например картофеля, ставшего обычной пищей в крестьянских семьях. Это способствовало росту населения.

К середине XVIII в. во французской деревне появились богатые крестьяне. Они брали землю в аренду, отправляли продукты на рынок, но таких было немного, и всё это не меняло общего состояния бедности. Крестьяне платили многочисленные налоги: католической церкви — десятину, государству — подушную подать и другие налоги. Денег не хватало.

Домом крестьянам чаще всего служила жалкая хижина, а иногда и полуземлянка без окон и печной трубы. Как и прежде, пища их была скудной, а болезни — частыми.

Многие крестьяне превращались в нищих и бродяг. Нередким явлением стали «хлебные бунты» и выступления против налогового гнёта.