Друга половина ХХ століття стала новим історичним періодом, у якому відобразилися наслідки катастроф двох світових воєн та інших трагедій і сформувалися нові світоглядні та мистецькі концепції. Доволі відчутним результатом Другої світової війни стала політизація літератури, автори антивоєнних і антиутопічних творів розмірковують над причинами катастроф, проблемами відповідальності як урядів, так і пересічних людей за скоєне зло і перед собою, і перед людством.
У другій половині ХХ століття продовжував існувати реалізм, проте в межах цього напряму в ХХ столітті виникли дві концепції. Перша (консервативна, або закрита) концепція реалізму доволі жорстко відгороджувалася від нереалістичних тенденцій у мистецтві, орієнтуючись на широку описовість дійсності. Проте такого роду література поступово вичерпала себе і перетворилась або на комерційно-розважальну, обслуговуючи смаки масової культури, або ж у країнах із тоталітарним режимом почала виконувати пропагандистську функцію, підпорядковуючись панівній ідеології.
У 1950—1960-х роках небувалої популярності набула латиноамериканська проза, представлена у творчості Хорхе Луїса Борхеса, Хуліо Кортасара, Ґабріеля Ґарсіа Маркеса та інших. Автори «нової літератури» поєднали риси інтелектуальної літератури з побутово-етнографічними реаліями, міфологією, створивши самобутнє мистецьке полотно. З Латинською Америкою пов'язують розквіт магічного реалізму, риси якого були ще у творчості Франца Кафки.
Ольга Матвеевна Авилова (10 сентября 1918, г. Бежица, ныне в черте Брянска, — 27 декабря 2009, Киев[1]) — советский и украинский хирург, учёный-медик в области торакальной хирургии и пульмонологии, педагог, доктор медицинских наук (1974), профессор (1975), заведующая кафедрой торакальной хирургии и пульмонологии Киевского медицинского института усовершенствования врачей (1975–1988)[2]. Лауреат Государственной премии СССР (1974)[3], заслуженный деятель науки УССР (1982). Заслуженный врач УССР (1962).
