1. Эта пословица обращает наше внимание на поведение в общественных местах, люди зачастую забывают об этом.
Сейчас это наиболее актуально, так как люди стали эгоистичными и думают лишь о своем комфорте, забывая о комфорте остальных.
2. Эта пословица наставляет нас на то, что не ты должен кичиться и хвалить свои добрые поступки, о том что человек не должен делать их на показ. О твоих добрых поступках должны говорить люди.
И это старинная пословица тоже актуально по сей день, большинство людей занимающихся благотворительностью делают это на показ, чтобы закрыть свои проступки, повысить свою репутацию. А те кто действительно хотят делают это без лишних глаз.
Загалом збереглося дев'ять манускриптів поеми. Найдавнішим та найповнішим рукописом є так званий «Оксфордський» варіант, який уклав англо-нормандський писар у XII ст.[2]
«Пісня про Роланда» складається з 4000 віршів (в ранньому рукописі XIII ст. налічувалося 9000 віршів[3]), написаних давньофранцузькою мовою та поділених на асонансні тиради або «ле» (фр. lay)[4], які використовували та поширювали у своїх піснях трубадури та жонглери.
Історичну основу твору складає епізод розгрому басками у Ронсевальській ущелині в Піренеях (778) ар'єргарду військ Карла Великого, що відступали з Іспанії, на чолі з Роландом. У поемі баски-християни замінені маврами-мусульманами.
Вперше «Пісню» надруковано 1837 року в Парижі.[5]
Італійські поети Л.Пульчі, М.Боярдо й Л.Аріосто в своїх поемах переробляли оповіді про Роланда у дусі гуманістичних ідей Відродження.[6]
Це класичний приклад епіки, яка оспівує чесноти лицарства, феодальної честі та віри.
