У рослинному світі вплив на природу господарської діяльності людини став одним з наймогутніших факторів еволюції. Деякі рослини систематично винищувалися, решта страждала від змінення вологості ґрунту, випасу, викошування, витоптування. Частина видів втратила своїх запилювачів, інші не витримали високу концентрацію в ґрунті хімічних речовин тощо. Відмінність антропохорного і природного ів розповсюдження полягає у дальності, масовості, швидкості першого з них. Дальність збільшує шанс дістатися придатної для зростання місцевості. Масовість забезпечує успішну колонізацію нового краю. Швидкість дає можливість найвіддаленішу «мандрівку» завершити до того, як насінина втратить схожість. Пристосуванням до антропохорії є також висока плодючість. Адже чим більше діаспор має рослина, тим більше шансів, що якась їх частина потрапить у місцевість, придатну для життя, що кілька з них дадуть початок новій колонії. Особливо підвищилися шанси здатних до антропохорії рослин, що ростуть у безпосередній близькості до житла людини. Таким видам легше скористатися здобутками цивілізації і, подолавши тисячі кілометрів у кишені пасажира, в мішку із зерном тощо потрапити в іншу місцевість. Тому в деяких рослин навіть не виникли якісь особливі пристосування до поширення. Важливою умовою успішного закінчення «подорожі» є наявність на «кінцевій зупинці» належного екотопу. Відсутність вільного місця в рослинному покриві нової місцевості, хоч вона і знаходиться в межах потенціального ареалу, завжди була однією з найбільш вагомих перешкод у розповсюдженні рослин. Ніякі найефективніш розповсюдження, ніякі інші переваги не до рослині оселитися в цілинному степу або пралісі, тобто незайманному угрупованні з різноманітним і багатим видовим складом, де кожний вид займає свою екологічну нішу, а всі разом створюють єдиний злагоджений організм. Заб’ють непроханого гостя навколишні трави, і засохне він, не встигнувши й прорости. Легко оселитися рослинам там, де природний рослинний покрив зруйнований розорюванням, житловим, промисловим чи транспортним будівництвом. Придатні до колонізації адвентивними рослинами штучні, наприклад, насипні грунти уздовж залізниць та інших шляхів сполучення. Подібні ділянки виникали вже з перших кроків господарської діяльності людини, особливо у процесі освоєння земель під сільськогосподарські угіддя. З часом інтенсивний розвиток сільського господарства, техніки та економіки, урбанізація (будівництво міст), розширення сфери діяльності суспільства призвели до заміни на величезних просторах природних ландшафтів культурними і до істотних змін аборигенної (місцевої) рослинності. Нині близько 40 % поверхні Землі істотно перетворено людиною. Антропохорний іб розповсюдження діаспор зумовив виникнення полчищ рослин-бродяг, які, маючи ефективні засоби до поширення, мандрують світом і завдяки винятковій життєздатності осідають на окультурених землях усіх континентів. Саме цих «вічних мандрівників», які невідступно супроводжують людину і всупереч її бажанню кочують з однієї країни в іншу, називають адвентивними рослинами (від латинського слова «адвена» — пришелець). Оскільки ці рослини позбавлені на новому місці своїх природних ворогів, вони перебувають у вигідному становищі порівняно з природною флорою. Деякі адвентивні рослини виділяють речовини, які пригнічують розвиток місцевих рослин, або отруйні для тварин. Крім того, вони можуть бути вкриті колючками, залозками, шорстким опушенням, тому не придатні для споживання. Такі пристосування разом з надзвичайною пластичністю, здатністю пристосовуватись до різних екологічних умов, життєздатністю забезпечують їм широке розповсюдження. Опинившись у будь-якому місці, адвентивні рослини згодом збільшують свої колонії. Частина їх насіння осідає на «освоєному плацдармі», інші, яким пощастило скористатися будь-яким «транспортом», мандрують далі і проростають на іншій місцевості. Наступного року частина їх діаспор рушає ще далі. Так, ріку рік відбувається постійне розширення ареалів адвентивних рослин.
