Відповідь:
Людиною бути дуже складно, адже справжня людина повинна мати такі риси, як чесність, доброзичливість, добросовісність і відповідальність. Для того, щоб розуміти, наскільки ти хороша особистість, слід вміти бачити свої вчинки очима інших людей, слід замислюватися над тим, що ми робимо. Адже часто ми діємо, не розуміючи, які наслідки можуть бути від наших вчинків, а через деякий час нам доводиться шкодувати про скоєне. Крім того, бути людиною — це обов’язково мати мету в житті, друзів, родину.
Кожен з нас хоча б раз замислювався над тим, якою людиною він є, кожен з нас хоча б раз намагався змінити себе. Але перш ніж змінюватися, треба визначитися, що ти прагнеш мати від життя і яким у цьому житті ти хочеш бути. А вже потім треба виховувати саме ті якості, які до досягнути мети і втілити в життя свої прагнення. Та робити це необхідно вже зараз — не слід відкладати на завтра те, що ти можеш зробити сьогодні.
Письменники та поети у будь-які часи досить часто зверталися до теми людяності, виховання справжньої людини. Актуальною ця проблема залишається й сьогодні: як у літературі, так і в реальному житті. Майже у кожному літературному творі можна знайти ствердження, що гідною людиною бути непросто. Я наведу лише один приклад з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». У цьому чудовому творі письменниця розповідає нам історію кохання звичайного хлопця Лукаша і лісової дівчини Мавки. Хоча Лукаш і був людиною, але згодом виявилося, що саме Мавка, представниця природи, мала більше людського. Бо для Лукаша у житті головними були влаштований побут і матеріальні блага, а не взаємне кохання і щирість. У нього не було тих головних рис, що саме й роблять людину Людиною.
Пояснення:
ИХ ПРАВА
Основным содержанием внутренней истории раннереспубликанского Рима была борьба между патрициями и плебеями. Борьба за политические права стала следствием борьбы за землю. преданию, ещё Ромул наделил каждого римского гражданина небольшим участком земли, который считался его собственностью и передавался по наследству. Основная масса земли принадлежала всей патрицианской общине, так называемое общественное поле. Фонд общественного поля непрерывно увеличивался за счёт захваченных во время войн земель. Использование общественного поля становится источником обогащения патрициев. Плебеи к использованию общественного поля не допускались. Для того, чтобы добиться доступа к общественному полю, плебеям необходимо было вырвать политическую власть из рук патрициев. Плебс был уже далеко не однороден. Основную массу плебеев составляют мелкие собственники – земледельцы, . У плебеев возникает своя знать – богатые и почитаемые роды, по своему экономическому положению не уступавшие патрицианским. Они то в первую очередь и стремились к получению равных с патрициями прав.
В 494 году до н. э. плебеи отказались выступать в военный поход и в полном вооружении удалились из Рима. Не исключалась возможность, что они могут основать самостоятельное государство. Патриции вынуждены были начать переговоры и пойти на уступки. Теперь плебеи могли избирать из своих рядов народных трибунов, которые пользовались неприкосновенностью. Первоначально их обязанности заключались в защите плебеев от произвола. Народные трибуны получили право приостанавливать распоряжения властей (право veto). Сначала избиралось два трибуна, потом их число увеличилось до десяти.
Важнейшим преимуществом патрициев было то, что они обладали судебной властью. Писаных законов не было, а судили патриции по своим родовым обычаям, толкуя их так, как это им было выгодно. Плебеи были заинтересованы в записи действующих обычаев, что давало им защиту от произвола. В 494 году до н. э. разработанные законы были высечены на 12 медных досках и выставлены на всеобщее обозрение. Законы 12 таблиц положили начало римскому гражданскому праву. Плебейская верхушка добилась существенных результатов, подготовивших слияние её в единое сословие с патрицианской знатью. Наступившее затем временное перемирие между плебеями и патрициями объясняется напряжёнными внешнеполитическими событиями
Раб- В древней Греции человек, не имеющий прав, считавшийся собственностью хозяина и занимающийся
принудительным трудом
