Всемирная история — процесс развития человеческого общества в целом, для которого характерны закономерности, проявляющиеся в истории всех народов. Всемирный исторический процесс начинается с появлением человеческого общества и в зависимости от общих отличительных особенностей условно делится на хронологические периоды.
Иногда под всемирной историей понимается рассмотрение истории отдельных стран или совокупности историй своеобразных и относительно замкнутых цивилизаций. Прусский историограф Леопольд фон Ранке по этому поводу замечал: «Более или менее полное собрание истории отдельных народов ещё не составило бы никакой всемирной истории, ибо оно потеряло бы из виду взаимосвязь вещей. Но задача всемирной истории как науки как раз и заключается в том, чтобы познать эту взаимосвязь, показать ход развития великих событий, которые связывают все народы и управляют ими. То, что такая общность имеется, является очевидным».
Историческое развитие человечества реализуется двумя путём постепенного прироста открытий и находок, а также путём качественных скачков или революций, составляющих эпохи в материальной и духовной эволюции.
Сельскохозяйственная (неолитическая) революция привела к развитию цивилизаций, оседлых сообществ, то есть перешедших от кочевого образа жизни (скотоводство и собирательство) к земледелию. В этих древних цивилизациях была изобретена письменность, позволившая передавать знания из поколения в поколение на материальных носителях. Это стимулировало развитие многообразных ремёсел, разделение труда и расслоение общества на классы.
Разрозненные поселения, сконцентрированные вокруг жизнеобеспечивающих источников ресурсов — плодородных естественно орошаемых земель, воды (рек и озёр), обильных выпасов для скота — позже интегрировались в более крупные образования. Этому также совершенствование транспортных средств. Эти естественные процессы развития древних сообществ, сопровождавшиеся соперничеством и конфликтами между соседними сообществами, развиваясь на протяжении тысячелетий, привели к образованию государств и, затем, сверхдержав (империй).
Падение Римской империи в Европе в конце античной эпохи ознаменовало начало Средневековья.
В середине XV века изобретение Иоганном Гутенбергом книгопечатания подвижными литерами совершило переворот в коммуникациях завершиться Средневековью и возвестив о Новом времени, Возрождении и научно-технической революции.
К XVIII веку накопление знаний и технологий, особенно в Европе, достигло критической массы, которая вдохнула жизнь в Промышленную революцию. Более четверти тысячелетия наука, знания, технологии, торговля и сопутствующие им войны ускорялись в геометрической прогрессии, создавая как благоприятные условия, так и угрозы, с которыми ныне сталкивается человеческое сообщество, населяющее планету.
Байрон увійшов у світову літературу яскравим новатором, вільним, сильним поетом. У першому періоді творчості Байрона ще немає оригінальності. Він наслідує Бернсу. Вірш «Хочу дитиною бути я вільною» написано в наслідування цьому шотландському поетові. Ліричний герой бажає порвати зі світом, титулом, товаришами і з усім родом людським, так як не може жити серед рабів. Він хоче злитися з природою, де все «гармонійне і немає брехні». Сильний вплив на Байрона надали поети епохи Класицизму і Просвітництва. Романтизм поета позначається не в запереченні класицизму, а у відтворенні його. Йому близька форма класичних віршів, наприклад, «На смерть майстра Фокса». У тематичному відношенні перші вірші Байрона – про рідний дім, школу, університет, любов, а також переклади творів давніх авторів. Другий період позначається у Байрона самим значним твором – «Паломництво Чальда Гарольда». У сучасників він мав фантастичний успіх. Цей твір відповідає заповітним сподіванням сучасників, в ньому порушені найболючіші питання часу. У поемі відбилися настрої розчарування, які широко поширюються в Європі після краху волелюбних ідеалів французької революції. Загальною темою поеми є трагедія післяреволюційної Європи, чий визвольний порив завершився пануванням тиранії. В основу твору ліг розрізнений щоденник записів Байрона в подорожі. Але є єдиний стрижень, сполучна ланка – образ головного героя. Художник перебував ніби на зламі двох епох, його погляди суперечливі. Байрон більше сучасників зберігає спадкоємність з естетикою класицистів, освічених ідеями 18 століття. Вона виражається насамперед у тому, що поет був прихильником мистецтва розумного, ясного, насиченого думкою і надав прямий моральний вплив на читача. У цьому сенсі Байрон був ворожий романтичній концепції мистецтва. У «Паломництві Чальда Гарольда» Байрон наслідував класичним канонам. Автор уважний до відтворення високих, героїчних сторін дійсності, осмислення в класичному світлі минулого і сьогодення. Поема відрізняється піднесеністю поетичного словника і образної системи. Тоді чому ця поема – шедевр романтичної літератури? Тому, що сучасники Байрона зіткнулися з новим, незвичним явищем. Їх вразив вигляд головного героя, якого не знала класична література. Він не був схожий на героя класицизму. Слабкий, грішний, у всьому зневірений, Чальд Гарольд відправився в далеку дорогу, слухняний лише покликам серця. У нього немає задумів і завдань. Але мандрівник стає свідком гноблення, боротьби. Завдяки прийому подорожі ми бачимо страждання Іспанії, громадянську війну в Албанії, Греції. Все це описується в романтичній живописній манері, з великою кількістю літературних відступів, вносить в поему пристрасно-ліричний тон, шаленість у вираженні емоцій. Байрон завжди вимагав правдивості в зображенні явищ . До кінця свого життя він був справжнім патріотом Англії. Всією своєю творчістю він доводив необхідність боротьби з насильством і злом. Поет завжди виступав за свободу вибору, дій кожної людини. Ніхто так, як він, не показував характер людини в її глибоких суперечностях. У своїй творчості Байрон торкався психологічних та суспільних питань. Поет став для своїх читачів зразком чесності і незалежності. І зараз Байрон продовжує залишатися для нас мудрим наставником.
Объяснение:
