Объяснение:Етапи шляху Рембо-поета вимірюються інколи кількома віршами. Так, засвоюючи досвід романтизму, Рембо захопився Бодлером. «Квіти зла» згадуються при читанні його сонета «Венера Анадіомена». Цей сонет уже є новим етапом у розвитку його естетики. Поет ніби викорінює «літературне» уявлення про красу. Втілення кохання — жінка та символ любові — Венера принижуються до карикатурного образу повії. Рембо робить замах і на саме кохання, наближуючись до суцільного невір'я.
Автограф Рембо
Улітку 1870 року поет залишає Шарлевіль, що втілював для нього суспільний порядок, релігію, родину. У цей час Рембо вже був довершеним поетом-сатириком, який мав багатий арсенал іронічних, саркастичних, гротескних барв.
Франко-пруська війна набирала обертів, і своє шістнадцяти-річчя поет зустрічає віршами про війну. Це, зокрема, сонет «Сплячий у логу». Але, на відміну від традиційних сонетів, для яких вважалися обов'язковими стриманість і суворість у доборі тем і тропів, сонет Рембо характеризується жорстоким, саркастичним тоном, стрімким ритмом, наближеним до розмовного поетичним мовленням, лексичною свободою, використанням «прозаїзмів» і різкими змінами стилю. Це майже гротескне поєднання сонетної форми та «земного» сатиричного сюжету, сповненого анархічного виклику. Всім цим визначенням відповідає і сонет «Моя циганерія» — справжній гімн богемі, людині, яка відірвалась від суспільства й залишилася наодинці з небом і зорями. У вірші «Засідателі» торжествує закладена в «людях-функціях» тенденція до здерев'яніння, закам'янілості. Зникає будь-який натяк на життя і дію. Людину витісняє функція, а потім функцію заміняє її зовнішня оболонка, предметна характеристика. Так створюється сатиричний образ «людини-стільця».
До періоду Комуни — нової фази у творчості Рембо належать лише чотири-п'ять віршів, але це дійсно нова епоха в розвитку поета. Усі ці вірші вражають мудрістю і глибиною, попри те, що Рембо ледве-ледве виповнилося шістнадцять років! Тільки-но він насміхався над бідними, знущався з жінок — і здавалося, що нігілізм поета не знає меж,— а тепер створює справжній гімн жінці-робітниці — «Руки Жанни-Марі» — символ, подібний до «Свободи на барикадах» Делакруа. Раптом зникають цинізм, напускна грубість.
Поразка Паризької Комуни, перемога версальців усвідомлюються поетом як найглибша трагедія. Вірші, написані Рембо в дні Комуни, показують, яке значення вона для нього мала. Поразка повстання означала для Рембо перемогу «Засідателів» — «тих, хто сидить».
Після загибелі Комуни Рембо всі свої надії покладає лише на мистецтво. Він припиняє навчання, незважаючи на вражаючі успіхи, і взагалі уникає будь-якої постійної діяльності. Це було перш за все демонстрацією бунтівних настроїв поета, тому що він не належав до нероб.
Починається новий цикл поневірянь. У серпні 1871 року Рембо надсилає свої вірші Верлену, і той, захопившись ними, за є поета до Парижа. Там Рембо зближується з Верленом, з іншими поетами й вдається до життя справжньої богеми. У лютому 1872 року Рембо повертається додому, але вже у травні знову їде до Парижа. Потім здійснює кілька поїздок до Бельгії, Англії, знову до Франції і потім повертається в Бельгію. У липні 1873 року Верлен під час чергової запеклої суперечки двох поетів стріляє в Рембо, ранить його, а сам потрапляє у в'язницю. На початку 1874 року Рембо перебуває в Англії, потім у Німеччині, Італії; деякий час живе у Шарлевілі, звідки від'їжджає до Австрії і Голландії. Ця нескінченна «подорож» тягнеться аж до 1880 року, коли поет остаточно залишає Європу. Це десятиріччя злиднів, випадкових заробітків, дивних експериментів. Поет живе, не зв'язуючи себе навіть фактом географічної присутності в одному місці.
На здоровье
Объяснение:
Сегодня Карелия — это многонациональный регион, где живут люди 140 национальностей. Но такое разнообразие сформировалось не сразу. Изначально на землях современной Республики Карелия обитали финно-угорские и прибалтийско-финские племена: карелы, саамы и вепсы. Славяне начали осваивать северные земли в начале II века нашей эры, первоначально они заселили территории на побережье Белого моря и Онежского озера. Но вплоть до первой половины XX века карелы составляли основную этническую массу региона.
КОРЕННЫЕ ЖИТЕЛИ КАРЕЛИИ
Карелы
Наиболее многочисленный народ среди всех коренных обитателей Карелии. Его точное происхождение неизвестно, основная теория базируется на том, что карелы отделились от финно-угорских племён современных территорий юга и востока Финляндии, а также южной Карелии во II тысячелетии нашей эры. Со временем образовалось три ветви этой народности: карелы, карелы-ливвики и карелы-людики, которые различались как языковыми диалектами, так и культурными особенностями.
Изначально карелы придерживались язычества в разных его проявлениях, у каждого поселения были свои обычаи и свои боги. Христианская вера начала проникать в регион ещё в начале XI века, а «официальное крещение» состоялось в 1227 году — его самолично провёл великий князь Ярослав Всеволодович по время военного похода в северные земли. Большинство современных верующих карелов придерживаются православного христианства. Сейчас в России проживает примерно 60 тысяч представителей этой народности.
Вепсы
Ещё один коренной народ Карелии, близкий к карелам. Древнейшие племена вепсов обитали в юго-восточной Прибалтике, а в I-II тысячелетии нашей эры они постепенно начали передвигаться на восток. Вепсы относятся к группе прибалтийско-финских народностей, которые заселяли обширную территорию Межозёрья, то есть земли между Белым, Онежским и Ладожским озёрами.
Такое заселение повлияло на историческое развитие народа. Рыбный промысел стал основным занятием вепсов, что получило отражение в кулинарии и общей культуре. Первое упоминание вепсов в русских летописях датируется 859 годом, хотя славяне и раньше знали об их существовании. Ещё в VI-VIII веках на эту территорию совершали набеги новгородские разбойники. Край был богат на пушнину, которую либо обменивали у аборигенов, либо просто отбирали. Постепенно это вылилось в сбор дани и появление первых русских городов-крепостей. Сейчас в Российской Федерации проживает около восьми тысяч потомков древних вепсов.
Саамы
Самый малочисленный на сегодняшний момент, но самый древний из коренных народов Карелии. Первые саамы появились на этой территории почти сразу же после схода последнего ледника и образования озёр примерно пять тысяч лет назад. Точное происхождение народности неизвестно, но археологи установили, что саамы заселили север ещё во времена, когда человек не знал железа.
Первые саамы вели полукочевой образ жизни. На зиму останавливались в южных районах на погостах (в деревнях). Весной перебирались к озёрам и на морское побережье. Традиционными занятиями были рыболовство и охота. Саамы быстро приручили оленей: для них это был и транспорт, и твёрдая валюта, и основа для пошива одежды, и еда.
Уклад жизни саамов, как и всех народностей севера, изменился с приходом славян. Вначале — разбойные набеги, затем дань и торговля. Новгородские и московские купцы за бесценок выменивали у аборигенов пушнину, оленей и красную рыбу, взамен давая либо «стеклянные бусы», либо спиртное. Сегодня российские саамы живут в основном на Кольском полуострове, куда они мигрировали в XIX-XX веках. Общая численность не превышает трёх тысяч, ещё порядка 60 тысяч саамов живут в Финляндии, Норвегии и Швеции.
ИТОГИ
Последняя полноценная всероссийская перепись населения в 2010 году показала, что в Карелии преобладает русское население, насчитывающее более 82 % от всех живущих в республике. В то же время здесь сохраняется многонациональный состав, включающий в себя значительную долю коренного населения (карелов, финнов, вепсов), составляющих чуть больше 9%.
Для сравнения, предыдущие переписи населения, проводимые в России в 1989 и 2002 годах, показывали другие цифры. Людей, называющих себя русскими, в 1989 году в Карелии проживало 73%, в 2002 — уже 77%. Как видим, доля русского этноса в республике плавно увеличивается. Доля же коренного населения, напротив, снижается. В 1989 году это были 13%, а в 2002 — уже 12%.
Если такая тенденция сохраниться и будет подтверждена планируемой в 2020 году очередной всероссийской переписью населения, это будет означать, что в перспективе у коренного населения Карелии стоит вполне реальная угроза исчезновения с этнической карты России.
