Докажите, что: введение института президента созданию условий для закрепления суверенитета рб​

Усе, що оточує живий організм у природі, називають його довкіллям. Що є довкіллям для рослин? Поміркуємо разом. На узліссі росте дуб. Його оточує повітря, а вдень обігріває й освітлює сонце. Своїм корінням дуб закріплюється в грунті. Там знаходяться корені інших рослин, живуть різні тварини. Вологу йому дають дощі.Біля дерева ростуть інші рослини, літають комахи, птахи, бігають звірі, ходять люди. Сонце, повітря, ґрунт, дощ, комахи, птахи, звірі, люди — все це довкілля дуба. Та чи все, що оточує це дерево, необхідне йому для життя? Ти вже знаєш, що рослини добре ростуть і розвиваються, якщо є світло, тепло, повітря, вода і поживні речовини. Це необхідні умови для життя рослин. Без них рослини гинуть. Умови життя рослин на Землі різні. В одних місцях спекотно і мало вологи. В інших — прохолодно чи холодно, часто бувають опади. Рослини є кормом і місцем проживання для багатьох тварин. На них постійно впливає людина. Пригадай як. Щоб не загинути, рослини пристосувалися до різних умов життя в довкіллі. Пристосувалися - це означає, що рослини набули таких ознак, завдяки яким вони виживають у довкіллі

Всю боль утраты, невосполнимой потери, горя, которое испытал М.Лермонтов после известия о смерти Пушкина, выразил он в стихотворение «Смерть Поэта. Каждая строфа — почти крик горя, ненависть к убийце (Лермонтов не сомневался в том, что произошло убийство), жажда справедливости и вера в то, что эта справедливость восторжествует. Однако царь не вмешался в эту ситуацию, а русская аристократия приняла сторону убийцы, видя в этой истории банальную любовную ситуацию. Однако Лермонтову было ясно, что без поддержки высшего света и его молчаливого одобрения Дантес не решился бы на убийство. В этой национальной трагедии есть конкретный убийца Дантес, но есть и общественное мнение, которое способствовало убийце. К своему стихотворению Лермонтов дописал постскриптум, который придал политическую окраску произведению. К двум темам — скорби по утрате гениального поэта России, призыву к отмщению — добавилась еще одна — ответственность высшего света и его явная вина в смерти поэта. Намеки переросли в прямое обвинение царю и свету, приобрели адресатов: «надменные потомки известной подлостью прославленных отцов», «вы, жадною толпой стоящие у трона, Свободы, Гения и Славы палачи!» От обвинений Лермонтов перейдет к прямым угрозам всем виновникам гибели Пушкина: «Но есть и божий суд, наперсники разврата! Есть грозный суд: он ждет; Он недоступен звону злата». Постскриптум разошелся в списках, один из которых попал к царю с припиской «воззвание к революции». В стихах поручика Лермонтова Николай I увидел прямое покушение на устои самодержавной власти, этого он не мог простить ни Пушкину, ни Лермонтову…