составить тезисный план по этой статье Роль игры в учебно-воспитательном процессе для детей с ОВЗ
Игра – основное поле деятельности и контакта педагога и ребенка. Сделать серьезное занятие для ребенка занимательным – первоначальная задача обучения. (К. Д. Ушинский)
Согласно Концепции модернизации образования стратегией российского общества на современном этапе является равный доступ молодых людей к полноценному, качественному образованию в соответствии с их интересами и склонностями, места проживания и состояния здоровья. Доступ к образованию распространяется и на людей с ОВЗ, среди которых основную долю обучающихся представляют дети.
Основная цель образования – обеспечение доступа к качественному образованию детей с ОВЗ, формирование коммуникативной компетенции для их максимальной адаптации и полноценной интеграции в общество. Школа не может дать человеку запас знаний на всю жизнь. Но она может и должна развивать и корректировать познавательные интересы и ученика, привить ему ключевые компетенции, необходимые для дальнейшей адаптации в обществе.
Задачи образования: – создание эффективной системы психолого-педагогического и медико-социального сопровождения обучающихся, с целью максимальной коррекции недостатков их психофизического развития; – формирование у всех участников образовательного процесса толерантного отношения к проблемам детей с ОВЗ.
Сегодня в центре внимания – ученик, его личность, неповторимый внутренний мир. Поэтому основная цель учителя – выбрать методы и формы организации учебной деятельности учащихся, которые оптимально соответствуют поставленной цели развития и коррекции личности, учащихся с ОВЗ.
Самые большие возможности для развития предоставляет игровая деятельность. Значение игры в учебном процессе невозможно исчерпать и оценить только развлекательными возможностями.
Замечено: - в игре интенсивно развивается психика; - в игре с максимальной эффективностью работает память, мышление, восприятие; - в игре ребенок проявляет больше произвольности, он больше запоминает, лучше выполняет задание; - в условиях игры обогащается запас знаний ребенка о мире. В том и состоит ее феномен, что, являясь развлечением и отдыхом, она перерасти в обучение и творчество.
Игра – школа профессиональной и семейной жизни, школа человеческих отношений. Игра – как средство воспитательно-образовательной работы, позволяющее дать детям определенные знания, умения, воспитать заранее намеченные качества и как форма организации жизни и деятельности детей, когда в игре, направляемой учителем, складываются определенные отношения между детьми, общественные и личные интересы.
Игра выполняет следующие функции:
Развлекательная. Основная функция игры – развлечь, доставить удовольствие, воодушевить, побудить интерес.
Коммуникативная. Игра вводит учащихся в реальный контекст сложнейших человеческих отношений освоению общения.
Самореализация в обществе. Игра важна как сфера реализации себя как личности.
Игротерапевтическая. Игра, может быть, использована для преодоления различных трудностей, возникающих в поведении, в общении с окружающими, в учении.
Диагностическая. Это деликатный, гуманный понаблюдать за ребенком, лучше узнать его интересы и выявить волнующие его проблемы. В процессе занятий легко проявляется характер межличностных отношений и реальное положение воспитанника в коллективе, в семье.
Коррекционная. Коррекционные игры оказать учащимся с отклонением в поведении справиться с переживаниями, препятствующими их нормальному самочувствию и общению со сверстниками. Социальная. Формирование личности, как полноправного члена коллектива. Выбор игры определяется учебно-воспитательными целями урока. Кроме того, игра должна быть доступна для учащихся, соответствовать их потребностям и интересам. Но у детей с ОВЗ, как правило, неустойчивая самооценка, они не верят в собственные силы. У них наблюдаются нарушения координации движений, замкнутость, медлительность, сниженный уровень памяти, внимания, восприятия, мышления.
​

редбері вважав наукову фантастику дуже важливою. На запитання журналіста, чи є взагалі користь від цього жанру, письменник відповів: «Та ми завдяки їй на Місяць потрапили! Про Марс мріємо завдяки науковій фантастиці. Ми змінили світ з легкої руки Жуля Верна. Коли адмірал Бьорд під американським прапором поплив на Північний полюс у 1926 р., він сказав: “Жуль Верн веде мене’’. Чудово, правда? Астронавти, яких я зустрів у Техасі, сказали мені, що тридцять років тому вони збиралися навколо моїх книжок - я був їхнім лідером. Я розбудив у них бажання полетіти на Місяць, на Марс. Усе через те, що, коли вони були дітьми, їм до рук потрапили мої книжки. Ось вам велике призначення наукової фантастики - підготувати нове покоління для нового».

Бредбері був справжнім оптимістом. Він вірив, що майбутні покоління житимуть ліпше, можливо, навіть ідеально. Наука зможе все, про що мріє людина. Зауважмо, що твори, які описують ідеальне суспільство, називають утопією. Та чи можна назвати так роман «451° за Фаренгейтом»? Чи схоже описане в ньому технічно досконале суспільство споживання й розваг на ідеальне? Чому герої роману підсвідомо не хочуть жити? Чому Мілдред випиває склянку снодійного? Чому її подруга ридає, почувши, але не зрозумівши вірші? Чи тільки через постійну загрозу війни, яка може початися щомиті?

Бредбері добре розумів, що не може бути ідеальним суспільство, у якому людину силоміць роблять щасливою. Цю тенденцію до «ощасливлення» письменник гав у житті сучасної йому Америки. Такий підхід побутував і в СРСР. Можливо, тому Бредбері популярний у пострадянських країнах чи не більше, ніж на батьківщині. Очевидно, що в романі «451° за Фаренгейтом» письменник зображує не ідеальне, а псевдоідеальне, недолуге суспільство, у якому дбають лише про те, щоб людині було не важко, не сумно, не нудно. Отже, його твір - не утопія, а антиутопія.

Коментар філолога

Слово «утопія» у буквальному перекладі з грецької означає «не- місце», тобто місце, якого не існує. Це завжди позитив. Умовно кажучи, це суспільство, де всім добре. Антиутопія протилежна утопії. Це місце, де всім погано, навіть якщо здається, що добре. У таких творах здебільшого зображено наслідки певних соціальних експериментів, спрямованих на поліпшення життя людства.

Сюжети антиутопій зазвичай побудовано однаково. Цілком щасливий герой живе в псевдоідеальному суспільстві. Однак щось-таки його бентежить (як бентежить Монтега зустріч із Кларіс, як щось підказує йому рятувати книжки під час пожеж). Потім відбувається певна подія, що змушує героя поглянути на своє життя й оточуючий світ критично. У романі «451° за Фаренгейтом» це отруєння Мілдред. Саме після цього випадку Монтег починає ставити собі та іншим незручні запитання, на які неможливо відповісти чесно, бо стануть очевидними несправедливість суспільного устрою і марність життя людей.

Далі герой антиутопії обов’язково знаходить однодумців серед тих, хто живе поза псевдоідеальною спільнотою. Відтак виникає можливість створити нормальне суспільство замість псевдоідеального, яке на той момент гине або близьке до загибелі.

Антиутопії ще називають літературними попередженнями або літературними пророцтвами. До речі, роман Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» - теж антиутопія, що й нині актуальна для всього світу.

Коли в одному з інтерв’ю у Бредбері запитали, що з його пророцтв справдилося, він відповів: «Практично все, описане в “451° за Фаренгейтом’’, збулося: уплив телебачення, зростання значення місцевих телевізійних новин, зверхнє ставлення до освіти. Зрештою, чимала частина нинішнього населення Землі просто не має мізків. Хочу лише наголосити, що я все це описував зовсім не для того, щоб передбачувати майбутнє, я прагнув відвернути його.

Окремі частини цієї історії, на жаль, відбуваються наяву. Наприклад, американська система освіти. Люди закінчують середню школу і виходять звідти, не вміючи читати й писати! Якщо не докласти певних зусиль, ми перетворимося на цивілізацію, яку описано в моїй книжці і головним символом якої є спалена книжка. Це наша найбільша проблема».

Объяснение: я не знаю про укр

редбері вважав наукову фантастику дуже важливою. На запитання журналіста, чи є взагалі користь від цього жанру, письменник відповів: «Та ми завдяки їй на Місяць потрапили! Про Марс мріємо завдяки науковій фантастиці. Ми змінили світ з легкої руки Жуля Верна. Коли адмірал Бьорд під американським прапором поплив на Північний полюс у 1926 р., він сказав: “Жуль Верн веде мене’’. Чудово, правда? Астронавти, яких я зустрів у Техасі, сказали мені, що тридцять років тому вони збиралися навколо моїх книжок - я був їхнім лідером. Я розбудив у них бажання полетіти на Місяць, на Марс. Усе через те, що, коли вони були дітьми, їм до рук потрапили мої книжки. Ось вам велике призначення наукової фантастики - підготувати нове покоління для нового».

Бредбері був справжнім оптимістом. Він вірив, що майбутні покоління житимуть ліпше, можливо, навіть ідеально. Наука зможе все, про що мріє людина. Зауважмо, що твори, які описують ідеальне суспільство, називають утопією. Та чи можна назвати так роман «451° за Фаренгейтом»? Чи схоже описане в ньому технічно досконале суспільство споживання й розваг на ідеальне? Чому герої роману підсвідомо не хочуть жити? Чому Мілдред випиває склянку снодійного? Чому її подруга ридає, почувши, але не зрозумівши вірші? Чи тільки через постійну загрозу війни, яка може початися щомиті?

Бредбері добре розумів, що не може бути ідеальним суспільство, у якому людину силоміць роблять щасливою. Цю тенденцію до «ощасливлення» письменник гав у житті сучасної йому Америки. Такий підхід побутував і в СРСР. Можливо, тому Бредбері популярний у пострадянських країнах чи не більше, ніж на батьківщині. Очевидно, що в романі «451° за Фаренгейтом» письменник зображує не ідеальне, а псевдоідеальне, недолуге суспільство, у якому дбають лише про те, щоб людині було не важко, не сумно, не нудно. Отже, його твір - не утопія, а антиутопія.

Коментар філолога

Слово «утопія» у буквальному перекладі з грецької означає «не- місце», тобто місце, якого не існує. Це завжди позитив. Умовно кажучи, це суспільство, де всім добре. Антиутопія протилежна утопії. Це місце, де всім погано, навіть якщо здається, що добре. У таких творах здебільшого зображено наслідки певних соціальних експериментів, спрямованих на поліпшення життя людства.

Сюжети антиутопій зазвичай побудовано однаково. Цілком щасливий герой живе в псевдоідеальному суспільстві. Однак щось-таки його бентежить (як бентежить Монтега зустріч із Кларіс, як щось підказує йому рятувати книжки під час пожеж). Потім відбувається певна подія, що змушує героя поглянути на своє життя й оточуючий світ критично. У романі «451° за Фаренгейтом» це отруєння Мілдред. Саме після цього випадку Монтег починає ставити собі та іншим незручні запитання, на які неможливо відповісти чесно, бо стануть очевидними несправедливість суспільного устрою і марність життя людей.

Далі герой антиутопії обов’язково знаходить однодумців серед тих, хто живе поза псевдоідеальною спільнотою. Відтак виникає можливість створити нормальне суспільство замість псевдоідеального, яке на той момент гине або близьке до загибелі.

Антиутопії ще називають літературними попередженнями або літературними пророцтвами. До речі, роман Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» - теж антиутопія, що й нині актуальна для всього світу.

Коли в одному з інтерв’ю у Бредбері запитали, що з його пророцтв справдилося, він відповів: «Практично все, описане в “451° за Фаренгейтом’’, збулося: уплив телебачення, зростання значення місцевих телевізійних новин, зверхнє ставлення до освіти. Зрештою, чимала частина нинішнього населення Землі просто не має мізків. Хочу лише наголосити, що я все це описував зовсім не для того, щоб передбачувати майбутнє, я прагнув відвернути його.

Окремі частини цієї історії, на жаль, відбуваються наяву. Наприклад, американська система освіти. Люди закінчують середню школу і виходять звідти, не вміючи читати й писати! Якщо не докласти певних зусиль, ми перетворимося на цивілізацію, яку описано в моїй книжці і головним символом якої є спалена книжка. Це наша найбільша проблема».

Объяснение: я не знаю про укр