Закінчувалася війна. На вулиці цвіла весна. Солдат Андрій Соколов, уродженець Воронезької губернії, згадуючи минуле, розповідає про своє життя. Як в громадянську війну він був на боці червоних, а в голодному 22-му працював на Кубані. Потім повернувся до рідного Воронежа і був теслею, освоїв професію шофера. Одружився на коханій дівчині, виховував трьох дітей. Але, грянув фатальний 1941-ий рік і Андрія призвали в армію. На фронті, працюючи шофером, возив боєприпаси на передову. Після вибуху авіабомби його машина була розбита, а він сам був контужений і взятий в полон. Полонених тримали в напівзруйнованій церкві. Так склалися обставини, що Андрієві довелося убити іншого полоненого, який хотів видати німцям свого взводного командира. Війна жорстока, Андрій Соловйов потрапляє в концтабір, думка про втечу й тут не залишає його. Йому вдається втекти, але його ловлять. Незважаючи на укуси, нацькованих на нього собак, йому вдалося вижити. І знову тяжка праця, голод, знущання. В 1944 нова втеча, захопивши з собою німецького офіцера з документами, вдалося потрапити до своїх. Після лікування в госпіталі, Андрій повертається до рідного Воронеж і дізнається, що його сім’ї тут більше немає: дружина і дочки загинули під час бомбардування, а син Анатолій пішов на фронт. Радісна звістка про капітуляцію Німеччини для нього було затьмарене новиною про смерть єдиного сина Анатолія. Після демобілізації він більше не повернувся до рідного Воронеж. Випадково, біля чайної в Урюпінську, Андрій зустрічає безпритульного. Сумні оченята Ванюшки не залишили його байдужим. Знаючи, що у хлопчика теж нікого немає, він вирішує бути тепер з ним разом і стати для нього батьком.
Объяснение:
