Ромчикові 11 років. Вдома його часто били, забували погодувати, одягти за погодою. Батьки зловживали спиртними напоями, ніде не працювали. Хлопчик погано вчився, не міг засвоювати шкільної програми, але ріс усміхненим і добрим, відгукувався на тепло і добрі слова. Педагоги з’ясували, що рідний батько Ромчика помер, коли хлопчикові було два роки, а той, кого дитина називала татом, не перебував із мамою Ромчика у зареєстрованому шлюбі. Коли матері з так званим татом укотре кілька днів поспіль не було вдома, Ромчик захворів. Мамина сестра, яка мешкала у цій же квартирі зі своїми 5-ма дітьми і чоловіком, викликала лікаря, доглядала хлопчика, поки він не одужав. Вона порушила питання про позбавлення матері Ромчика батьківських прав. Через півроку всі формальні питання було вирішено. Ромчика забрали до дитячого будинку сімейного типу, який діяв при одному з монастирів неподалік від обласного центру. Мати зі співмешканцем перестали з’являтися у квартирі, і їх кімнату зайняла тітка Ромчика.