ответ:Нельзя же все богатства разом — чуть-чуть грядущему оставь. И, действительно, становится страшно. Задумываешься, и замирает сердце. Ведь сколько горя совершено, сколько уничтожено ценностей,» ценностей природы, сколько существует нерешенных проблема, но жизнь идет, проходят годы, а экологические проблемы остаются незавершенными на самом начальном этапе.
Писатели страны немало сделали для предотвращений природоразрушительных авантюр и продолжают делать. Доказательство тому — различные публицистические статьи. Но наиболее ярко открывается богатый мир природы и ее проблемы в художественных произведениях советских писателей. В них, как и в жизни, ярко и остро, совмещаются высокое и низменное, радостное и печальное, светлое и темное. Они как бы являются продолжением традиций писателей 20-х гг., серебряного века русской литературы. В их произведениях отчетливо звучит тема величия русской природы. О самобытной красоте Руси, ее богатствах пишет А. Блок в своем дореволюционном стихотворении «Русь». Перед нами предстает образ Родины во всей своей красе.
Русь, опоясана реками И дебрями окружена. С болотами и журавлями И с мутным взором колдуна...
Что-то сказочное и таинственное чувствуется в строках этого стихотворения. Автор восхищается «незапятнанной первоначальной чистотой». А вот костер зари, и плеск волны, и серебристая луна, и шелест тростника, и голубая гладь озер —- вся красота родного края у Есенина, которая с годами отличалась в стихах, полных любви к русской земле:
О Русь — малиновое поле И синь, упавшая в реку, Люблю до радости и боли Твою озерную тоску.
Да, это «малиновое поле», которое воспевали Блок и Есенин, исчезает.
По-иному звучит эта тема у современных писателей. Тема красоты природы, ее здоровья важна сама по себе. В ней исток авторских раздумий глобального, хотя и мрачного характера. «Изначальное равновесие» природы попирается людьми. Этой проблеме большое внимание уделили Ч. Айтматов, В. Распутин, Ю. Бондарев и многие другие. Их произведения — это обвинительный акт человеку, его злодеяниям.
Тему «человек и природа» можно раскрыть, на мой взгляд, наиболее полно на примере произведений Ч. Айтматова «Плаха» и В. Распутина «Прощание с Матерой».
Роман «Плаха» многогранен, разнопланов. Писатель избрал три разных русла наблюдений. Но моя задача — раскрыть тему природы, предчувствия катастрофы.
«Бескрайние степи, зеленые долины и приозерье, высокогорные тропы — все поражает своей неповторимой красотой. И не видно было ни конца, ни края этой земли. Всюду темные едва угадываемые дали сливались со звездным небом — таким выглядел край в предутреннюю пору». Все это с глубоким
В Восхищением описывает автор, когда на какое-то мгновение воцаряется «изначальное равновесие» природы. Но затем оно, это «изначальное равновесие» природы попирается людьми. Становится страшно и жутко. Неужели такое может вершить человек, пользующийся дарами природы? Остановись, человек, пока не поздно!
Писатель раскрывает «душу» Акбары, когда волчица видит сны о своих щенятах, когда она волчью богиню ей, когда она вынуждена мстить людям, когда испытывает нежность к ребенку человека. Круг замыкается. Кровожадный, как принято считать волка, зверь вызывает у меня сочувствие, жалость, желание защитить его и волчат. Каждый должен задуматься над этим произведением, каждый должен решить эту проблему в себе. Проблема сосуществования человека и животного, необходимого разграничения животной и человеческой среды, ответственность за совершаемые К поступки, касающиеся нарушения природных законов, необходимость рационального и деликатного вмешательства в природные явления встают перед нами со страниц повести Ч. Айтматова.
Произведение В. Распутина «Прощание с Матерой» поражает, с одной стороны, отчаянием и незащищенностью представителей старшего поколения деревни, а с другой — логической завершенностью назревшей проблемы. Конфликт этого произведения не это не традиционное противопоставление «отцов и детей» XX в. Дело не в том, что старики не хотят покидать деревню, подлежащую затоплению, из-за каких-то своих старческих причуд, она в их представлении является заветом не одного поколения предков. Уход из нее равносилен для них предательству, нарушением старых незыблемых законов, на которых строилась жизнь на протяжении нескольких веков. Сохранение в неприкосновенности дедовских могил представляется знаменитым распутинским бабкам главным делом их не и нерадостной жизни.
Объяснение:
Объяснение:
сторичні і пам'ятні місця Вільнянського району
Вільнянський край багатий на пам'ятні і історичні місця. Пам'ятники сивої давнини, періоду Німецько-радянської війни, сьогодення привертають увагу своєю значущістю, величністю, відграють важливу роль в процесі патріотичного виховання.
На території району розташовано 143 пам'ятки археології — кургани і курганні могильники. Найбільша кількість пам'яток археології зосереджена на землях Антонівської, Купріянівської, Михайло-Лукашівської, Павлівської сільських рад.
Чудові пам'ятки природи — Балчанська Балка і Росохувата Балка — розташовані неподалік Дніпра біля с. Петро-Свистунове Дніпровської сільської ради.
Поблизу с. Петрівського Любимівської сільської ради зберігся стародавній парк — так званий Петровський ліс, який належав до маєтку Г. Нейфельда, колишнього власника заводу сільськогосподарських машин.
В районі сіл Московка і Веселівське Московської сільської ради розташовані так звані Кащенківські ставки; вони належали родині Кащенків, з якої вийшли наші видатні земляки — М. Ф. Кащенко, біолог, академік і А. Ф. Кащенко, письменник і історик. Дитинство їх пройшло саме в цих місцях.
Багато пам'ятних знаків і історичних місць розповідають про події, пов'язані з періодом Великої Вітчизняної війни. У Вільнянському районі 48 братських могил часів Великої Вітчизняної війни, 2 братські могили часів громадянської війни, 16 пам'ятних знаків, присвячених історичним особистостям і подіям.
Серед них — Меморіал Слави у районному центрі. Тут поховано 773 радянських воїна, в тому числі — Герой радянського Союзу Я. В. Бочаров. Пам'ятник на честь подвигу Я. В. Бочарова — протитанкова гармата — розміщений біля районного краєзнавчого музею. На західній околиці міста — пам'ятник на честь героїчного рейду 25-го танкового корпусу — танк Т-34.
У братській могилі с. Тернівка покоїться прах Героя Радянського Союзу П. С. Зачиняєва. На території Меморіального комплексу в с. Гнаровське похована Герой Радянського Союзу В. О. Гнаровська. В с. Петро-Свистунове Дніпровської сільради розташований пам'ятний знак на честь форсування р. Дніпро військами 12-ї армії.
Вільнянський районний краєзнавчий музей зберігає предмети історії рідного краю від давніх часів до сьогодення. Музейна колекція нараховує понад 700 експонатів основного фонду. Тут є 7 експозиційних залів — Заселення краю, Початку XX ст., Революційних подій 1917—1920 рр., Зал 1920—1930 рр., Галерея Слави, Зал Великої Вітчизняної війни, Зал Сучасності. Крім екскурсійної діяльності, музей проводить науково-популяризаторську роботу, організовує масові заходи, систематично влаштовує виставки.
На державному обліку перебуває 8 музеїв на громадських засадах. Музей в с. Гнаровському розповідає про подвиг Героя Радянського Союзу Валерії Гнаровської. В с. Дніпрова — меморіальний музей І.С.Паторжинського, народного артиста СРСР. Музей Вільнянської гімназії «Світоч» розповідає про історію освіти нашого району. Цікаві історичні матеріали зібрані в Михайлівському, Михайло-Лукашівському, Привільненському музеях на громадських засадах.
Як пам'ятки архітектури привертають увагу православні храми — це Іллінська церква в с. Тернівка і Свято-Володимирський храм в м. Вільнянську.
