Гоголь у трактуванні теми маленької людини ніби залишає на час свій дар сміху, показуючи, що сміятися над людиною, нехай навіть і нікчемною, грішно. Не сміятися треба, а побачити в ній свого брата, пошкодувати, перейнятися тією незримою трагедією, яка є на поверхні спочатку як привід для сміху, як анекдот.
