Uyga vazifa. 1- topshiriqda berilgan matndan xarakter- xususiyatlari bildiruvchi so'zlarni toping va daftaringizga
ko'chiring​

Живучість образу Журдена
Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час — сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою. Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття — адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого — природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у простого селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?
Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу. Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" — ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися безпросвітна дурість і неуцтво.
На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.

О ПРИВЕТ КОРОЧЕ

Объяснение:

короче еду я полупустом автобусе народу мало. рядом со мной сидит дед и пристально так на меня смотрит. мне неловко я стараюсь смотреть в телефон так он падла прямо мне в глаза вглядывается. в итоге он меня спрашивает "девушка, а телефончик вы свой не дадите". я немного опешила но сказала нет. я посмотрела на него и мне сразу показалось что что-то в нём не то. он ко мне поближе садится и говорит "меня на следующей остановке милиция схватит, ты не бойся, главное держи ключик" и протягивает мне маленький ключик. я его беру в руки и по прежнему ничего не понимаю. автобус приближается к остановке и внезапно к нам в бегают примерно десять омоновцев и вяжут деда. все в автобусе боятся я тоже такой ужас ведь происходит внезапно кто-то из них крикнул "где ключ". я опешила и поэтому сказала что у меня, отдала ключ омоновцам. этим ключом они чемодан деда открыли, смотрят а там армяне в нарды играют