Сказка о труде.
Пришла золотая осень. Сеет частый дождь. Нет больше цветов. Нет мягкой травы. Все желто стало.
В саду сыро. Нельзя гулять. Мама сидит у окна и шьёт. Варя сидит подле неё и смотрит в окно.
— Скучный дождь, нельзя гулять! — пищит Варя.
— Не все гулять, надо и дело делать. Возьми нитки. Вяжи.
— Лень!
Мама молчит и шьёт.
— Мама, скажи сказку! — снова пищит Варя.
— Изволь, слушай! Взошло солнце. Встал ото сна труд. Взялся за дело.
А лень лежит, пальцем не двинет. День Солнце идет на закат. «Пора и
тебе, труд, отдых дать. Бери свою плату; сытно поешь, вкусно попей и крепко усни
до утра!»
— И я есть хочу, и я пить хочу! — пищит лень.
— А на что ты купишь питье и еду? Где твое дело? За что дать тебе плату? Труд поел-попил, лег и сладко уснул до утра. А лень голод томит, жажда томит, и сон на ум не идет. А как быть? Кто дела не делал, тот не проси и кушать!
— Мама, — просит Варя, — дайка мне нитки; я буду вязать; а то скоро и обед!
Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
