Цвірінькнути
Однією з характерних особливостей О. С. Пушкіна як поета була надзвичайна різнобічність його творчого таланту. Лірика була для поета як одна з можливостей передавати свої почуття та настрої, брати участь у суспільно-політичному та літературному житті Росії.
Пушкін привернув до себе увагу перш за все як виразник передових поглядів свого століття, як співець політичної свободи. Найбільш чітко його погляди можна побачити в оді "Вольность", написаній 1817 року. Твір відображує різноманітні почуття автора: палке бажання свободи, обурення проти тиранів. Революційно лунали для читачів заключні рядки другої строфи:
Тираны мира! Трепещите!
А вы, мужайтесь и внемлите
Восстаньте, падшие рабы!
Ця ж тема, тема вільності та боротьби із самодержавством, звучить і у вірші "До Чаадаева". Пушкін закликає вітчизні присвятити "души прекрасные порывы", боротися за її свободу. Любов до рідного краю для нього пов'язана з боротьбою, і він вірить у неминучість падіння самодержавства та звільнення російського народу: "Взойдет она, звезда пленительного счастья!" Найкращим прикладом політичної лірики О. С. Пушкіна є вірш "Село", у якому завдяки засобу протиставлення яскраво та чітко підкреслюється несправедливість і жорстокість кріпацтва. Називаючи себе "другом человечества", Пушкін каже про "дике барство", яке "присвоило себе и труд, и собственность, и время земледельца". Його палке бажання — побачити "народ неугнетенный" та "прекрасную зарю свободы просвещенной". Тема свободи, боротьби, щастя народу проходить крізь усю творчість поета. Тут і його "Казки", вірші "У Сибір", "Аріон" та інші.Багато чудових віршів присвятив Пушкін прекрасному почуттю — дружбі. За характером дуже компанійський Пушкін мав багато друзів. Це в першу чергу його друзі з ліцею, яким він щорічно присвячував свої вірші. Дружба була для нього тією силою, яка з'єднує людей у міцний союз на все життя, надає бадьорості у життєвій боротьбі.
Він завжди віддавав перевагу тісному колу друзів:
И, признаюсь, мне во сто крат милее
Младых повес счастливая семья,
Где ум кипит, где в мыслях волен я.
Гімном дружбі можна назвати його послання до ліцейських друзів із заслання "19 жовтня 1827 року". Вірш зігрітий великою та справжньою ніжністю, глибоко відвертим почуттям любові до друзів:
Друзья! Прекрасен наш союз.
Он, как душа: неразделим и вечен.
Серед віршів Пушкіна значне місце належить тим, в яких поет із винятковою поетичною силою і любов'ю малює картини рідної природи. Любов до неї дістала своє художнє відображення у віршах, поемах, романі "Євгеній Онєгін". Спочатку його вірші мають романтичний характер, наприклад вірш "До моря". Поетична картина моря поєднується у вірші з роздумами поета про свою долю, долю вигнанця, та про долі народів. Море здається йому живим втіленням бентежної та вільної стихії, могутньої та гордої краси.
У своїй реалістичній пейзажній ліриці Пушкін малює зовнішньо сором'язливу, але милу його серцю красу рідної природи. Які чудові його картинки осені, зими в романі "Євгеній Онєгін", описи чудової кримської природи у "Бахчисарайському фонтані". Усім відомі його вірші "Зимовий вечір", "Зимовий ранок", "Хмара", "Знов я відвідав" та інші.
Пушкін порівнював поета з луною, яка відгукується на будь-який заклик життя. Лірика поета знайомить нас з його роздумами про сенс життя, про щастя людини, з його естетичним ідеалом, що втілений у віршах про кохання. Ідеал коханої уявляється поетові як "гений чистой красоты", як "чистейшей прелести чистейший образец". Коханню властиве і трагічне — ревнощі, розлучення, смерть. Пушкін, його ліричний герой завжди бажає щастя тій, яку він кохає так безнадійно:
Я вас любил так искренне, так нежно,
Как дай вам бог любимой быть другим.
Не раз тема кохання зливається у віршах Пушкіна з ліричним пейзажем, який так гармонує з тим почуттям, яке володіє поетом. Особливо це простежується у віршах: "Хто знає край, де небо блисне", "На згір'ях Грузії лежить нічна імла".
главный герой рассказа Константина Паустовского "Резиновая лодка "
деревенский пёс по кличке Мурзик. Летом Мурзик жил у морских рыбаков. У Мурзика было 2 вредные привычки первая это -
он лаял на всё то что ему не понятно .Мурзик лаял на чясы-ходики , на самовар впрочем всё то что было ему не понятно но он ищё лаял на кота по кличке Степан, который не обращял на него никакого внимания .Мурзик грыз вещи рыбаков .Вещи которые он изгрыз уже до конца он тащил в чулан . Но Мурзика никогда не наказывали до тех пор пока он не добрался до большой резиновой лодки . Лодку грызть не получилось пока он не залез внутрь и не нашел пробку которую начал грызть. Рыбаки пили в доме чай и не догадывались об опасности, угрожавшей лодке. Где-то через час пробка была разгрызена и тогда из лодки вырвалась тугая струя воздуха, которая подбросила Мурзика в воздух и швырнула его в кусты крапивы. Шум выходящего из лодки воздуха напугал куриц, гуляющих по двору, и кота Степана. Рыбаки наказали Мурзика за порчу лодки и, отправляясь на рыбалку, оставили его дома, привязанным веревкой к дереву. Пес долго извинялся за свой проступок. Он подметал хвостом землю и заглядывал людям в глаза, но на рыбалку его брать не стали. Рыбаки отправились на дальнее озеро, за двадцать километров от деревни. А на третий день к ним прибежал Мурзик, волоча за собой обгрызенную веревку. Пораженные тем, что собака сумела найти их по следам и преодолела при этом огромное расстояние, рыбаки простили пса и накормили его тушенкой. Со временем Мурзик привык к лодке и при в ней спать. А когда кот Степан тоже вознамерился забраться в лодку, Мурзик бесстрашно на него бросился, и кот больше к лодке не подходил.Когда рыбаки в конце лета собрались возвращаться в город, они подарили Мурзика внуку лесника. Они так поступили, потому что Мурзик был деревенской собакой и не смог бы жить в городе.
